Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Кілька чоловіків купили коней, Марія спустилася з корабля, її нудило і паморочилося в голові. Жінка волочила ноги.

—Швидше давай! Це тобі не прогулянка пляжем! -крикнув на неї командир судна.

—Йду, йду-прискорившись вона дійшла і він впхнув їй в руку, повідець від коня.

—Сідай і поїхали, далі пливти ми не зможемо. -грубим тоном.

—Я.. Я не можу сісти на коня.

—Чого б це? - усміхнувся він.

—Я не вмію на ній їздити.

—Не бреши, вас цьому з дитинства вчать. Сідай уже і поїхали!

—Мені не можна сідати на коня. Я в положенні.

— Тільки цього ще не вистачало ... - скрізь зуби відповів чоловік.

—Я не сяду на коня! -Упевнено відказала.

—Значить підеш пішки. -грубо сплюнув він.

 —Нам велено привезти її в цілості та безпеці -тихо сказав інший розбійник.

—Ох, гаразд, поїдеш на возі. Колись, моя доброта вб'є мене. -невдоволено сказав і тепер шукав засіб пересування.

 Марія торкнулася кинджала який був прихований під широким поясом на сукні.

—Не сумнівайся. -прошепотіла.

  ***

Шлях у палац до Трансільванії був довгим, врешті решт, група розбійнрків вирішила залишитися на ночівлю.

Марію відвели до таверни, вона мовчки їла. Люди навколо були похмурими, від їхніх невдоволених поглядів на шкірі з'являлися маленькі мурашки.

Головний, що тільки розплатився з власником, цього гиблого місця, сів поряд з нею.

—Їж швидше, я хочу повернутися до команди, раніше, ніж взійде перша зоря. - буркнув невдоволено він.

—Добре-вона дістала кинджал під столом і міцно стиснула рукоятку.

Різні думки промайнули в голові. Хотілось поскоріше розібратися з ним, а в той же час не можна було  привертати уваги інших, інакше хтось да точно жопоміг би цьому пихатому пітуху.

Гарно подумавши,Марі прийняла план майбутніх дій...

Як тільки вони вийшли з будівлі, вона трохи сповільнилась.

—Ну чого так довго? -він повернувся глянувши на жінку.

—Підвернула ногу. 

—З вами жінками стільки проблем -захотив очі.

План працював, він йшов по переду, вона за ним. Вичекавши моменту, коли чоловік поривув у свої думки. Марія майже підбігла до нього, і встромила кинжал в його спину, а після майже відразу перерізала горло.

Чоловік впав на землю, марно намагаючись зробити хоч ковток повітря. Його тіло здригнулось в останній судомі. Тіло застигло. 

На секунду Марія заплющила очі. В горлі був комок, вона відчула, відчувала цей бридкий і до болі знайомий запах крові в повітрі. Тепер, і її руки були в крові.

Часу на дальші роздуми не було. Зібравшись з силою, жінка стиснула руки в кулаки і намагалась з орієнтуватися,  де вона, куди іти? 

Напевно надалі їй знадобляться хоч якісь кошти. А тому, пересиливши себе, наклонилась і почала шукати гроші в одязі, ще теплого моряка.

Бінго,  схоже що удача сьогодні на її стороні. Добре обшукавши покійного, вона знайшла 10 монеток.

—Цього має вистачити, переночувати і поїсти, а що, робити далі, вирішу завтра. -проговорила вона сама до себе і почемчикувала в уже іншу корчму. 

Вона запримітили її, ще коли вони тільки в'їхали в місто.