Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

і щось вдарило його в зап'ястя. Тоді відхилився, і те щось полетіло йому в обличчя, цілячись в очі. Павук знову підняв руку, і його щоку поранив дзьоб.

Зі схожою на кошмар ясністю він усвідомив, що навпроти нього досі сидить жінка. Чого ж він збагнути не міг, так це як він міг сплутати її з Розі. По-перше, вона була старшою, а її смоляно-чорне волосся там і сям притрусило сивиною. Її шкіра була не тепло-коричневого відтінку, як у Розі, а чорною, як обсидіан. На ній був пошарпаний брунатно-коричневий плащ. Вона вишкірилась і ще раз відкрила рота: він побачив усередині криві дзьоби і божевільні очі мартинів...

Павук вирішив не перериватись на роздуми і почав діяти: схопив глечика з кавою, підняв його однією рукою, а іншою зірвав кришку. Тоді перекинув на ланку навпроти. Вміст глечика, пекуча чорна кава, облив її з ніг до голови.

Жінка зашипіла від болю.

Птахи билися й лопотіли в повітрі напівпідвального приміщення ресторанчика, але тепер навпроти Павука нікого не було, і літали вони безсистемно, шалено наштовхуючись на стіни.

— Пане? Ви поранені? — почувся голос власника. — Вибачте, вибачте! Напевне, налетіли з вулиці.

— Все гаразд.

— У вас на обличчі кров, — власник простягнув Павуку серветку, і той притис її до щоки. Рана запекла.

Павук взявся допомогти чоловікові повиганяти птахів. Та доки відчинив двері на вулицю, приміщення стало таким самим безпташиним, як і тоді, коли він зайшов.

— Ось, — простягнув Павук чоловікові п'ятифунтову купюру. — Це за каву. Я мушу йти.

— Залиште серветку собі, — вдячно кивнув власник ресторанчика.

Павук зупинився і подумав.

— Послухайте. Коли я зайшов, зі мною була жінка?

Власник ресторанчика мав розгублений вигляд. Павуку навіть здалося, що обличчям чоловіка майнув переляк.

— Не пам'ятаю, — сказав він ошелешено. — Якби ви зайшли самі, я не посадив би вас там ззаду. Але я не знаю...

Павук знову вийшов на вулицю. День досі був погідний, але сонечко більше не тішило. Він роззирнувся. Побачив голуба, який копирсався і дзьобав щось у викинутому ріжку морозива; запримітив горобця на віконниці; а високо-високо вгорі майнув білий спалах із розпростертими крилами — кружляв мартин.

Дев'ятий розділ, коли Чарлі відчиняє двері, а з Павуком трапляються фламінго

ортуна стала на бік Чарлі, і він це відчував. У літаку, яким він повертався додому, забракло місць, і його пересадили у перший клас. Їжа була пречудовою. На півдорозі над Атлантичним океаном підійшов стюард — повідомити, що він виграв безкоштовну коробку шоколадних цукерок, і вручити йому її. Чарлі поклав цукерки на багажну полицю і замовив «Дранбуї» з льодом.

Він дістанеться додому. Залагодить усе з Ґремом Коутсом — все ж таки якщо в чомусь Товстун Чарлі і був упевнений, так це в чесності свого бухгалтерського обліку. Він владнає усе з Розі. Все знову буде просто чудово.

Йому стало цікаво, чи Павук уже забереться, поки він доїде додому, чи він отримає втіху вижбурнути брата геть. Він сподівався на друге. Товстун Чарлі хотів бачити братові вибачення, можливо, навіть плазування. Він почав уявляти, що він казатиме.

— Іди геть!— сказав Товстун Чарлі. — І забери з собою своє сонячне світло, свою джакузі та свою спальню!

— Перепрошую?— звернувся до нього стюард.

— Просто говорив із собою. Гм.

Але навіть присоромлення, яке він щойно відчув, не надто псувало настрою. Чарлі навіть не сподівався, що літак впаде і покладе край його приниженню. Життя однозначно налагоджувалося.

Він відкрив виданий йому маленький дорожний набір, вдягнув маску для сну і відкинув сидіння якомога далі, тобто майже до самого кінця. Він думав про Розі, хоча Розі в його уяві все змінювалася, перетворювалася на когось дрібнішого і не надто вдягненого. Товстун Чарлі винувато уявив ту жінку в одязі і похолов, побачивши на ній поліційну форму. Він мусив би почуватися через це жахливо, сказав він собі, але це не дуже подіяло. Йому мало би бути соромно за себе. Йому мало би...

Товстун Чарлі пововтузився у кріслі та один разочок коротко і вдоволено хропнув.

Приземлившись у Гітроу, він досі був у пречудовому настрої. Сів на Гітроу-Експрес до Паддінгтона та з приємністю відзначив, що за його недовгу відсутність в Англії вирішило визирнути сонце. Все буде гаразд, говорив він собі, все до найменших дрібничок.

Єдиний химерний знак, що додав цьому ранкові нотки неправильності, трапився на півдорозі. Чарлі витріщався у вікно, шкодуючи, що не придбав у Гітроу газету. Поїзд саме минав якийсь зелений простір — можливо, шкільний стадіон,— коли небо немовби миттєво потемнішало, і зі свистом гальм потяг зупинився перед світлофором.

Товстуна Чарлі це не стурбувало. Це ж була англійська осінь: сонце за замовчуванням показувалося тільки тоді, коли не було хмар чи дощу. Але на межі зеленого поля, під деревами, виднілася постать.

На перший погляд Чарлі здалося, що то було опудало.

Дурість. То не могло бути опудало. Опудала можна побачити на ріллі, а не на футбольному полі. І їх напевне не встановлюють на межі з лісом. У будь-якому разі, якщо то було опудало, свою функцію воно виконувало кепсько.

Довкола нього скрізь були ворони, великі чорні птахи.

А тоді воно поворухнулося.

Здалеку можна було розгледіти лише форму, худорляву постать у пошарпаному коричневому плащі. Але Товстун Чарлі її впізнав. Він знав, що якби наблизився, то побачив би викарбуване з обсидіану обличчя, і волосся воронячого кольору, і сповнені божевілля очі.

Тоді потяг смикнувся й почав рухатися, і за якісь секунди жінка в коричневому плащі зникла з поля зору.

Товстун Чарлі стривожився. Дотепер він майже переконав себе, ніби те, що сталося, чи то пак, він думав, що сталося у вітальні пані Данвідді, було якимсь різновидом галюцинації, першокласним сном, у чомусь правдивим, але аж ніяк не реальним. Не чимось, що справді відбулося, а символом величнішої правди. Він же не міг вирушити до реального місця чи укласти реальну угоду, правда ж?

Це була всього-на-всього метафора.

Він не спитав себе, чому настільки впевнився, що все невдовзі почне поліпшуватися. Була реальність, і була реальність, і деякі речі були реальнішими за інші.

Поїзд гримів, усе швидше і швидше відносячи його до Лондона.