Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

— Чекаємо на лорда Таггарта о восьмій, капітане Віндгем. Запишу вас до нього і дам знати, щойно він буде готовий.

Я подякував і поклав слухавку. Мої ставки зростають. Новини про нічний арешт долетіли і до секретаря. Я дозволив собі сухо усміхнутись. Якщо пощастить, отримаємо Сенове зізнання, і справу можна буде закрити. Навіть якщо цей покидьок не зізнається, вистачить свідчення інформатора Дігбі. Додавши до нього опір під час арешту, і цього вистачить, щоб висунути звинувачення. Для англійських присяжних такого звинувачення було б недостатньо, але за законами Роулетта його і не потрібно. Терористи на кшталт Сена мусять відчути всю силу британського правосуддя. Якщо всупереч розважливим сумнівам назбирати ще й інформації на цілу справу, то все тільки ускладниться.

Щойно йому висунуть звинувачення, справу в мене заберуть, і те, що станеться далі, мене вже не обходитиме. Скоріше за все, Таггарт передасть його підрозділу «Н». Вони виб’ють із нього решту інформації, вичавлять, як сік із лимона, а тоді відбудеться суд, де не буде жодного присяжного, і кваплива страта. Загалом, процес напрочуд результативний.

Я відкинувся на спинку і заплющив очі. Мабуть, таки далося взнаки недосипання, бо наступне, що я пам’ятаю,— як мене трусив за плече Дігбі.

— Агов, старий! Мусимо йти! На нас чекає Таггарт.

— Котра година? — іще сп’янілий від сну, запитав я.

— Щойно пробило восьму тридцять.

— А хіба Деніелз не мусив мені зателефонувати? — Я щосили намагався струсити із себе залишки сну.

— Він телефонував, але ти не відповідав. Тож він подзвонив мені. До речі, старий, ти знаєш, що ти в цивільному?

— Форма у мене лише одна,— відповів я,— і лишилося від неї зовсім небагато. Іншу завести часу не мав.

— Тоді краще позичу тобі свою. У мене в кабінеті висить запасний мундир. На Парк-стрит є добрий кравець. Пошиє не форму, а цукерочку.

Ми вийшли з кімнати і пішли коридором. Він пірнув до свого кабінету і вийшов із запасним мундиром, допоміг його надягти і влаштувати руку в перев’язі.

Деніелз чекав на нас у коридорі біля приймальні. Ми підійшли, і він привітав мене кивком голови.

— Комісар чекає на вас,— сказав він, пропускаючи нас у кабінет Таггарта.

Комісар стояв до нас спиною і дивився у вікно, але повернувся і привітався. На обличчі в нього грала широка посмішка. Запропонував мені «Честерфілд».

— Як рука, Семе? — поцікавився він.

— Не дуже погано, сер.

— Радий це чути, хлопче. Минулої ночі тобі пощастило. Ти ж не плануєш регулярно демонструвати таке геройство, еге ж?

— Ні, сер.

— Сподіваюся. Заради твого ж блага. Тут тобі не Англія, Семе. Зброї тут набагато більше. Ми, військові, терористи — усі її мають. Трюк, який ти провернув уночі, дуже легко міг закінчитися твоєю смертю, якщо не від руки терористів, то зі зброї наших друзів із підрозділу «Н». Наважуся припустити, що в них ти шаленої любові не викликаєш.

— Буду обережним, сер.

— Обов’язково, капітане. Я вас сюди не для того привіз, щоб вас застрелили в перші ж кілька тижнів. Від вас мертвих ніякої користі.

— Так, сер. Не хотілося б створювати вам незручності.

Він пильно на мене глянув, але вирішив залишити коментар без відповіді.

— Гаразд,— продовжив він,— перейдемо до справи. Учора ви обидва показали себе з кращого боку.— Він повернувся до Дігбі.— Я не забув, що саме ваш інформатор навів на слід Сена.

— Дякую, сер,— кивнув Дігбі.

— Стежити за полковником Доусоном,— вів далі Таггарт,— це ви дуже вдало придумали.

— Нам пощастило, от і все,— відповів я.

— Не варто недооцінювати удачі, Семе. Мені більше подобаються офіцери, яким щастить, ніж просто розумники. Ті, кому щастить, живуть довше. Хай там як, не будемо афішувати факт, що ви стежили за старшим офіцером підрозділу «Н». Лейтенант-губернатор цього не схвалить. Доведеться вам вигадати більш прийнятне пояснення, як змогли так швидко опинитися на місці подій.

— Можемо сказати, що дізналися про місцезнаходження Сена від одного з наших інформаторів,— припустив я.— Саме так його ж і знайшла розвідка. Нехай будуть високої думки про нашу мережу інформаторів.

Таггарт витягнув із кишені хустинку і повільно протер окуляри.

— Добре,— сказав він,— мусить спрацювати. Та все одно, наступного разу перед тим, як сідати на хвіст високопоставленому військовому офіцеру, повідом мені заздалегідь.

Я кивнув.

— Тож як там справи із Сеном? — продовжив він.

— Його забрали до шпиталю Медичного коледжу,— сказав Дігбі.— Підлатали вночі.

— Коли можна перевезти його зі шпиталю?

— Він уже тут,— відповів я.

Обидва чоловіки поглянули на мене з подивом.

— Унизу, у камері. Ми його вночі перевезли.

— Як вам це вдалося? — запитав Таггарт.— Мені здалося, що лікарі кричатимуть про вбивство, якщо хоча б спробувати перевести пацієнта в камеру так скоро після операції.

— Звернувся до їхнього здорового глузду.

— Ну, можна зітхнути з полегшенням,— кивнув Таггарт.— Не вистачало тільки, щоб медики перейшли на бік розвідки. Тепер, якщо вони захочуть його забрати, доведеться діяти через лейтенант-губернатора.

— Сер, як вважаєте, скільки часу ми маємо? — запитав я.

Таггарт похитав головою.

— Важко сказати. Гадаю, Доусон поговорив зі своїм начальством іще вчора, і вранці вони одразу кинулися телефонувати лейтенант-губернатору. Лейтенант-губернатор мусить обговорити справу зі своїми радниками. Якщо ті вважатимуть, що Сена потрібно передати розвідці, то наказ ми отримаємо сьогодні вдень. Можемо якийсь час його ігнорувати. Я поговорю з Деніелзом, нехай він цілий день відповідає, що зв’язатися зі мною не можна, але все одно доведеться його віддати, найпізніше завтра вранці. Дійте, виходячи з припущення, що маєте щонайбільше двадцять чотири години.

— Планую допитати його, щойно ми закінчимо нараду,— відповів я.

— Добре. Хочу, щоб до вечора йому висунули обвинувачення. Спробуйте умовити його на співпрацю, якщо це можливо. Пристрашіть, якщо відмовиться, що відразу передамо до підрозділу «Н». Усе одно, звісно, це станеться, але йому цього знати не варто. Ще щось, джентльмени?

— Сер,— сказав Дігбі,— що казати пресі? Вони вже помирають від цікавості з приводу вчорашнього феєрверку. Вимагають коментарів.

— Якщо запитають, скажіть, що розслідування просувається і незабаром вони отримають детальнішу заяву. Не хотілося б, щоб вони дізналися деталі, доки ми не висунемо обвинувачення Сену. А тепер, джентльмени,— закінчив він, підводячись зі стільця,— якщо більше нічого