Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

немає, піду готуватися «зникнути» на цілий день. Звертайтеся до Деніелза, якщо виникне потреба терміново зі мною зв’язатися. В іншому разі викличу вас рівно о шостій.

— Допит починається о десятій годині, дванадцятого квітня, 1919 року.

Кімната була замалою, на двадцять градусів спекотнішою, ніж потрібно, ще й повітря бракувало. Ми вп’ятьох втиснулися на місце, розраховане на двох, і повітря набуло різкого присмаку поту. Сен сидів, утупившись у підлогу, поруч із ним стояв лікар. Мені компанію склав Дігбі. Нас розділяв масний металевий стіл. Банерджі з жовтим нотатником і ручкою примостився збоку.

У протокол записали вступну частину: «Допит проводить інспектор капітан Самуель Віндгем. Допомагають помічник інспектора Джон Дігбі і сержант С. Банерджі».

Недосип і дірка в руці — не найкращий спосіб підготуватися до допиту. Якщо мене щось і втішало, так це вигляд Сена, значно гірший за мій. На ньому було стандартне тюремне вбрання: широкі штани на зав’язках і сорочка. Хакі з чорними плямами. Руки в кайданках спокійно лежали на колінах.

— Будь ласка, назвіть для протоколу ваше ім’я.

— Сен,— сказав він.— Беной Сен.— Голос звучав утомлено.

— Чи відомо вам, чому вас заарештували?

— А вам потрібна причина?

— Вас підозрюють у вбивстві.

Сен і оком не повів.

— Коли ви повернулися до Калькутти?

Відповіді немає.

— Можете сказати, що ви робили вночі восьмого квітня?

Знову тиша.

Ні часу, ні бажання з ним панькатись у мене немає.

— Слухайте, Сене,— сказав я.— Ви, мабуть, не відчуваєте, як вам пощастило. Ваше щастя, що вас заарештували поліцейські, а не військові. Саме тому вас і допитують у такому приємному оточенні з лікарем під боком, і все вноситься до протоколу. Якщо не бажаєте з нами співпрацювати, можемо повернути вас нашим друзям у форті Вільяма, а грати за правилами їм подобається значно менше, ніж нам.

Сен відірвав очі від підлоги і глумливо хмикнув.

— Кажете, правила, капітане? Чому ж ваші правила на них не розповсюджуються?

— Ви тут не для того, щоб ставити запитання, Сене.

Він усміхнувся.

— Я повторю запитання: коли ви повернулися до Калькутти?

Він поглянув на мене, немов оцінив, тоді підняв руки і поклав на стіл. Почулося тихе брязкання металу об метал.

— Я приїхав до міста минулого понеділка.

Я кивнув.

— А чому ви повернулися?

— Я бенгалець, народився і виховувався в Калькутті. Це мій дім. Хіба мені потрібна причина для повернення?

Бажання вступати в полеміку я не мав.

— Просто відповідайте, чому повернулися. Чому саме зараз?

— Повернувся, бо мене запросили.

— Хто запросив? З якою метою?

— Вибачте, капітане. Я не розголошуватиму імен інших патріотів.

— Нам відомо, що ви виступали з промовою в будинку містера Амарната Дутти.

Інформація застала його зненацька.

— Мої вітання, маєте гарних шпигунів,— відповів він.— Визнаю, що дійсно виступав із промовою. Говорив із прогресивними людьми про необхідність незалежності.

— А чи відомо вам, що такі збори не є законними? — продовжив я.

— Мені відомо, що за вашими законами такі збори не є законними, а такі виступи називаються бунтарськими. За цими законами індійцям забороняється збиратись у власних будинках і обговорювати бажання незалежності для своєї країни. Їх прийняли англійці, не думаючи про індійців, на яких ці закони розповсюджуються. Чи не погодитесь ви, що такі закони не є справедливими? Чи вам здається, що індійці, на відміну від європейців, не мусять мати права вирішувати власну долю?

— Це не політична дискусія,— зауважив я.— Просто відповідайте на запитання.

Сен розреготався, стукнувши руками по столу.

— Вона і є, капітане! Як інакше? Ви офіцер поліції. Я індієць. Ви захищаєте систему, яка змушує мій народ підкорятись. Я людина, яка бореться за свободу. Іншої дискусії між нами і бути не може, тільки політична!

Господи, ненавиджу політичних. Краще вже мати справу з психопатами чи масовими вбивцями: у порівнянні з політичними допитувати їх завжди дуже легко. Вони, як правило, охоче зізнаються у своїх злочинах. Політичні ж завжди напускають туману, виправдовуються, переконують, що діють заради справедливості і загального добра, і не можна підсмажити омлет, не розбивши голів.

— Не я визначаю, права чи не права політична система, Сене. Моя справа — розслідувати вбивство. Це все, що мене цікавить. Розкажіть, про що йшла мова на зборах у будинку містера Дутти.

Сен на мить замислився.

— Я наголошував на важливості єдності. На потребі нового напрямку дій.

— І яким мусить бути цей «новий напрямок дій»?

— Ви певні, що хочете це почути, капітане? А то скажете, що я намагаюся долучити вас до політичної дискусії.

— Пильнуй язика, Сене! — втрутився Дігбі.— Не вистачало ще, щоб якийсь там бабу читав нам нотації!

Сен не звернув на нього уваги, не відвів погляду від мене.

— Продовжуйте,— кивнув я.

— Вам, інспекторе, без сумнівів, відомо, що до повернення в Калькутту мені довелося на кілька років залягти на дно. У мене було багато часу, щоб добре все обміркувати. Стало ясно, що попри боротьбу за незалежність усіх індійців, яку ми вели двадцять п’ять років, успіхів у нас було дуже мало. І я замислився, у чому ж причина наших невдач.

Звісно, пояснення лежали на поверхні: селянам, виснаженим щоденною важкою працею заради виживання, бракує політичної свідомості; внутрішні розбори між нашими групами, які так безжалісно експлуатуєте ви і ваші лакеї; той факт, що ваші шпигуни можуть проникнути до нашої організації і зруйнувати плани; але я весь час повертався до одного головного запитання: якщо те, що ми робимо, справедливе, чому народ нас не підтримує? Чому ваші шпигуни не розуміють, що ми відстоюємо і їхні інтереси також? Ось яке запитання не давало мені спокою, над ним я міркував цілими днями.

Коли ти переховуєшся, маєш одну перевагу — безліч часу. Я багато читав. Усе, що міг дістати. Книжки, газети, усе про боротьбу за незалежність у світі. Боротьбу за скасування рабства в Америці, боротьбу за права індіанців у Південній Америці. Особливу увагу приділив газетним вирізкам зі статтями Ганді. Питання він сформував дещо по-іншому. Він питав: «Якщо те, що ми робимо, справедливе, чому наші гнобителі цього не розуміють?» Він доводив, що коли гнобителі серцем чи розумом збагнуть, що не праві, вони втратять бажання гнобити.

Спочатку я посміявся над цими заявами. За його словами, нам тільки і залишається, що вказати вам на те, що ваші дії злі,