Меланія Арт - Незамінна для нього, Меланія Арт

Глава 20

Еллі

Цього разу я збиралася в театр дуже прискіпливо, перебрала майже всі речі. Зазвичай я не одягаюся аж так святково, але тут мені дійсно хотілося вразити Марка своїм образом. Якщо чесно, робила це трішки з помсти за сьогоднішнє. Точніше, я саме так і думала спочатку. А от коли побачила його жадібний погляд, спрямований на мене – зрозуміла, що й сама “попливла” під його натиском, і що насправді мені дійсно просто було потрібно, щоб він побачив мене такою.

А цей його жест в парку з піджаком. Я ледь стримала сміх, коли він захотів прикрити мою спину. І я не вважаю, що сукня надто відверта, але так, погляди вона притягувала. Якби я йшла сама, а не з Марком, то, напевно, не одягнула б її.

Ось такі ревнощі, коли він просто хоче, щоб все було тільки для нього єдиного, по-справжньому приємні, а не ті скандали на пустому місці...

Наша прогулянка вийшла дуже хорошою. Ми говорили на різні теми, Марк розповідав захоплюючі випадки з його життя, я також ділилася кумедними ситуаціями, яких в мене в студенствій було немало. Мені з ним було дуже легко, тому я ні на хвилину не пожалкувала, що вдень вирішила на все плюнути і просто довіритися йому та своєму серцю. Саме з цієї причини я більше не підіймала тему Ірини, упередженого ставлення до Ярослава чи ще чогось неприємного. Я просто хотіла гарно провести вечір з чоловіком, що мені подобається. Поки що так і виходить.

– На жаль, вже треба йти, – промовив мені Марк, коли годинник показав за двадцять восьму.

– Так, але ж вечір на цьому не закінчується, – посміхнулася і легенько підморгнула йому у відповідь, на що в нього вмить почорніли очі.

– Ти права, вечір тільки починається, – аж надто якось загадково промовив Марк з невеликою усмішкою на вустах.

Прийшли у будівлю театру ми швидко, а по дорозі, звісно, придбали великий букет квітів для Таші.

– Скажи, Еллі, а що буде за вистава взагалі?

– Прем’єра “Украденого щастя” Івана Франа. Вона грає Анну. У Таші вперше головна роль, тому сьогодні тут будуть всі наші близькі, – відповіла і вже побачила, як у нашу сторону йдуть Софа з Ігорем. 

– Привіт-привіт, квітонька, – Софія одразу ж різко мене обійняла. – Я так переживала за вас, а цей деспот, – покосилася у сторону Ігоря, – не взяв мене з собою в той вечір.

– Ти вагітна, кохана, – не змовчав друг. – Сама не розумієш, що це небезпечно було?

– Вагітна – не хвора, я б у сторонці постояла б, – продовжувала Софа, яка просто не вміла одразу визнавати свою помилку, а Ігор лише закотив очі, адже дуже гарно знав свою непосидючу дружину.

– Ігор правий, Софочко, там не потрібно було тобі бути. Твій чоловік разом з Марком все оперативно вирішили, тому все закінчилося відносно добре та швидко, – сказала я, а потім згадала, що Марк ще не знайомий з моєю рудою подругою. – До речі, знайомтеся. Марк, це – Софія, ще одна моя близька подруга, а це – Марк, мій… – на секунду я задумалася, як його представити.

– Її майбутній хлопець, – не змовчав Марк, слова якого викликали ступор у всіх присутніх, в тому числі й в мене. – Приємно познайомитися. Друзі Еллі – мої друзі, – як ні в чому не бувало продовжив, а потім пожав руку й Ігорю, що вже насмішкувато на мене косився.

– Ем, – я навіть не знала як реагувати, а моє червоне обличчя, мабуть, було видно за кілометр. – Коротше, давайте вже всередину йти, скоро початок. 

Софія лише надіслала мені промовистий погляд, який обіцяв мені допит з особливою пристрастю. 

– Що це було? – тихо спитала в Марка, коли ми сіли на свої місця.

– А що не так? – незворушно відповів цей підступний чоловік.

– Що це за “майбутній хлопець”, а в мене ти не хотів спочатку спитати? – намагалася придати своєму голосу грізного тону.

– А ти маєш щось проти? – він вже не міг стримувати смішинки в очах.

– Марку, я тебе покусаю, чесно, – я вже й сама сміялася з цього його кумедного нахабства.

– А я ж тільки "за", – ще й підморгнув, зараза.

Я у відповідь лише похитала головою, але глибоко всередині мені подобався такий новий Марк. Приємно відчувати себе бажаною, а саме й так я себе у цей вечір поряд з ним відчуваю. 

***

Таша просто на 100% потрапила в образ Анни. Фантастична актриса, не втомлююсь це повторювати! Та й сама вистава була дуже емоційною та красивою. Я вже колись ходила на неї та й читала неодноразово ще в шкільні часи, але тепер зовсім по-іншому все розумію. 

Дуже важко було спостерігати, як по-своєму страждають Анна, Микола та Михайло. Пройшло вже понад сто років з моменту написання п'єси, але проблеми, що в ній розкриваються, залишаються актуальними й нині. Чужі корисливі мотиви людей іноді повністю нищать життя інших...

Ми довго-довго плескали в долоні акторам та кричали: “Браво!”. Таша сяяла і виглядала втомленою, але дуже щасливою. Я знаю, що вона завжди віддає всю себе ролі, тому зараз сльози на її обличчі були справжніми та щирими. 

Після закінчення ми з друзями разом вийшли в хол, де скоро до нас має приєднатися й наша неперевершена актриса. У загальній розмові виявилося, що не тільки на мене таке сильне враження справила вистава, але й на усіх інших теж.

 

До речі, там ми ще зустрілися з Сашею, яка неочікувано з’явилася у полі зору разом... з нашим Ромчиком! Нічого собі! Ми з Марком обмінялися хитрими поглядами, але тактовно промовчали. Цікаво, що вони зробили точно те саме.

Ми швидко познайомили друзів з новоспеченою парочкою, і вони одразу гармонійно влилися у нашу компанію, яка тепер стала ще більш гучною та веселою. Ми розмовляли і багато жартували. Зі сторони можна було подумати, що таким складом ми збираємося вже багато років, а не вперше. Потім з’явилася Таша, яку ми одразу кинулися обіймати та вітати.

– Дякую, мої хороші, ваша підтримка дуже важлива для мене, – промовила подруга, коли вже всі по черзі висловили свої думки. – А тепер дружно збираємося і їдемо святкувати. Режисер-постановник зняв окрему залу в клубі для всього акторського складу та їх близьких, тому буде круто.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍