Колектив авторів - Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

class="book">Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 81 Земельного кодексу [38] іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки не- сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за межами населених пунктів — на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності. При цьому право приватної власності цих осіб на земельні ділянки виникає з підстав, встановлених ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу. Коло цивільних прав, яких не можуть набувати іноземні громадяни та особи без громадянства, розширюється в зв'язку з визнанням цивільними багатьох особистих немайнових прав, які раніше законодавцем такими не визнавались (право на об'єднання в політичні партії, право на вибір роду занять, право на вибір місця проживання тощо).

Частина 1 ст. 26 ЦК не виключає обмежень правоздатності фізичних осіб, що випливають із ч. З ст. 25 ЦК та пов'язуються з віком.

3. При визначенні змісту цивільної правоздатності законодавець, як це випливає із ч. 4 ст. 26 ЦК, виходить із загальнодозвільного принципу: фізична особа здатна мати цивільні права (очевидно, — будь-які), якщо володіння такими правами не суперечить закону та моральним засадам суспільства. Звернення до моральних засад суспільства слід визнати виправданим, оскільки цивільні права можуть виникати, зокрема, із правочинів.

4. Але законодавець не обмежується загальним дозволом для фізичних осіб мати цивільні права, що не суперечать закону і моральним засадам суспільства, а розкриває в ч. 2 і 3 ст. 26 ЦК обсяг цивільної правоздатності фізичних осіб методом конкретних дозволів.

Усі особисті немайнові права фізичної особи, встановлені Конституцією і Цивільним кодексом, визнаються такими, що належать фізичній особі від народження. Вони мають визнаватись такими, що безпосередньо входять до змісту цивільної правоздатності, оскільки вони відповідно до ст. 269 ЦК не можуть відчужуватись.

Деякі особисті немайнові права фізична особа відповідно до спеціальних правил набуває тільки з досягненням певного віку. Такі спеціальні правила застосовуються переважно перед наведеним загальним правилом. У цілому ж безпосереднє включення особистих немайнових прав до змісту цивільної правоздатності фізичної особи має практичне значення. Це означає, що особисті немайнові права мають такий же юридичний режим, як і цивільна правоздатність. Зокрема, це означає неможливість їх обмеження підзаконними актами та правочинами.

В ч. 2 ст. 26 ЦК зазначається, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і Цивільним кодексом, це не виключає встановлення особистих немайнових прав іншими законами. Можливе їх встановлення і підзаконними актами.

5. У ч. 3 ст. 26 ЦК методом конкретних дозволів встановлюється, що фізична особа може мати усі немайнові права, встановлені Цивільним кодексом та іншими законами. Це не виключає встановлення таких прав підзаконними актами та правочинами, якщо тільки при цьому не порушуються закони та моральні засади суспільства.

6. Правоздатність передбачає також можливість для фізичної особи мати цивільні обов'язки. Відповідальність до змісту правоздатності цією статтею не включається. Можливо, тому що вона частково включена до змісту дієздатності (абзац другий ч. 1 ст. 30 ЦК), а можливо, і тому, що в змісті цивільної відповідальності немає нічого, що виходило б за межі юридичних обов'язків, здатність мати (нести) які входить до змісту правоздатності.

Стаття 27. Запобігання обмеженню можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки

1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

2. Правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не може обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

1. Вчинення правочину, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, не допускається. Такий правочин є нікчемним (ч. 2 ст. 216 ЦК), тобто таким, який безпосередньо законом визнається недійсним.

2. Можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не може обмежуватись будь-якими підзаконними актами. Такі обмеження можуть встановлюватись підзаконними актами лише у випадках, коли Конституція України допускає встановлення обмежень цивільних прав та обов'язків. Конституція встановлює численні положення, що допускають можливість обмеження конституційних прав, але кожного разу при цьому зазначається на те, що такі обмеження можуть встановлюватись тільки законом. Лише ст. 64 Конституції України [1], допускаючи встановлення обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного і надзвичайного стану, не зазначає, що такі обмеження встановлюються тільки законом. Тому в цих випадках обмеження можливості мати цивільні права і обов'язки можуть встановлюватись і підзаконними актами.

3. Частина 2 ст. 27 ЦК дає привід для постановки питання, що має загальне значення для розуміння співвідношення загальних та спеціальних положень законів. Із ч. 2 ст. 27 ЦК випливає, що тільки Конституцією можуть визначатись випадки, коли допускається встановлення обмежень можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, в тому числі і випадки, коли такі обмеження можуть встановлюватись підзаконними актами. Але ж тут не повторюється положення Конституції, а встановлюється нова правова норма. Якщо ж це — норма закону, то спеціальною нормою закону можуть встановлюватись інші правила. Система законодавства України та практика його застосування не дають підстав для висновку про те, що законом може обмежуватись право Верховної Ради відступати від положень раніше прийнятих законів. Такі обмеження можуть встановлюватись лише Конституцією. Отже, стосовно ч. 2 ст. 27 ЦК слід визнати, що вона не виключає надання спеціальним законом повноваження на встановлення підзаконними актами обмежень можливості громадян мати цивільні права та обов'язки.