Ганна Хома - Терези

І пішов прогулятися брюховицьким лісом…

…Олександр змінив позу, і крісло під його вагою заскрипіло.

Тепер, у тиші й напівмороці свого кабінету він мав змогу прокрутити в голові всю розмову від самого початку.

Малий недаремно боявся сідати разом зі Степаном до машини. Комусь він все-таки добряче перебіг дорогу, якщо його збиралися прибити просто на очах у шефа, мовляв, перестаралися, буває…

І щось він там ще бурмотів про покидьків на його складі…

Олександр відкинувся на спинку і сплів перед собою пальці рук. Степан організатором бути не міг, він лише виконавець, та й то не надто старанний.

Поки красунчик відлежується у реанімації, вони щось мусять придумати, мусять запанікувати, бо в страху очі великі.

І по ділах їхніх пізнаєте їх…

Максим заплющив важкі, налиті свинцем повіки, але подумав, що спати ще рано, бо надворі он яке сонце, встав, підійшов до дверей, взявся за ручку і вийшов на ґанок затишної турбази неподалік Славського.

Сонце висіло високо над горами, легкий вітерець розвівав крони дерев, Максим змахнув руками і піднявся над лісом. Уже згори побачив, як до бази під’їхав джип.

Максим упізнав водія: вони вчилися в паралельних групах. Він навіть згадав, як його звуть: Орест. Круглолиций, веселий, шумний, любив водитися з усілякими підозрілими типами, усі на курсі знали, що Орест наркоман, але крупних зальотів за ним не водилося, зате у нього завжди водилися гроші, він ті гроші не рахував, тому студенти часто запрошували його до своїх компаній, Орест практично не пив, дивуючись, як можна кайфувати від спиртного, але за його кошти могли випити і закусити інші.

Гість увійшов до колиби, сонце спускалося все нижче і нижче, але ніхто звідти не виходив.

Максим літав над Карпатами, внизу відкривалися чудові краєвиди, але його наче магнітом тягнуло до турбази. Нарешті він опустився на дощатий поміст, з-під якого виринав потічок, штучно перетворений біля сходів на невелике озерце, в якому так гарно скупнутися після бані, і наблизився до вікна.

Забава була в розпалі. За міцним дерев’яним столом сиділо четверо людей, а п’ятий якраз роздавав кожному по склянці якоїсь каламутно-зеленкуватої рідини…

Максим зі здивуванням побачив серед присутніх себе і прилинув до шибки, аби почути щось із розмови.

Темноволоса дівчина одразу відмовилася від напою, кралечка в обтислій туніці (яка майже нічого не прикривала) і на височезних підборах запитально поглянула на коротко стриженого сусіда, той підморгнув їй, але рідину обережно понюхав, перш ніж пригубити.

Сам тамтешній Максим сидів спиною до вікна, і як він зреагував на частування, тутешній Максим не бачив, від чого йому зробилося не по собі.

Темрява наступала на гори, зірки почали з’являтися на небосхилі, а люди в колибі все сиділи за столом у тих самих позах і, здавалося, навіть не ворухнулися.

Раптом Орест, ніби щось учуявши, рвучко розвернувся до вікна, Максим відсахнувся. Орест довго мацав поглядом довкола, і Максим, відсапавшись, уважно придивився до нього, щось йому здалося дивним, отож він втиснувся носом у самісіньку шибку. Орест чудно так осміхнувся, наче оскалився, і бачить Максим, що то не чоловік зовсім.

Звівши вгору руки, Орест почав стрімко-стрімко перетворюватися на дракона….

На думку судмедексперта, смерть його сина настала восьмого червня 2007 року о 23:32 внаслідок генералізованої травми, завданої швидкісним поїздом.

Коли машиніст поїзда Ужгород – Одеса Федір Васютин побачив перед поворотом на станцію Славське просто на колії перед собою людину, він перевів рукоятку поїзного крана в екстрене шосте положення, а кран допоміжного гальма у крайнє положення і подав пісок з «пісочниць» під колеса, внаслідок чого відбулася швидка і повна розрядка гальмівної магістралі і зупинка поїзда, тобто екстрене гальмування було проведене за всіма правилами. Гальмівний шлях теж відповідав усім нормам. Але більше Федір Васютин на роботу не вийшов.

Біля загиблого було знайдено шампур із пальчиками всієї компанії, яка напередодні куштувала шашлик, і з напівстертими відбитками тих, хто досі використовував його за призначенням. Шампури привіз у своїй автівці Максим Гнатишин. На шампурі, як власне і на місці трагедії, було знайдено кров жертви у великій кількості.

Чи були на тілі жертви інші травми, заподіяні їй до смертельної генералізованої травми, судмедексперт вагався відповісти.

Швидкісний потяг стер усі сліди.

Двоє свідків – Марта Якимів і Віктор Негода – в один голос стверджували, що увечері напередодні трагедії всі вони поїхали кататися в гори, але перед залізничною колією двоє з їхньої компанії – Максим Гнатишин і Орест Бурак – висіли з автомобіля і пішли вздовж колії в напрямку станції Славське. Причин цього свідки не вказали. Натомість вони поїхали до Львова і на заправці в Сколе, яка стала їхнім алібі, просиділи в кав’ярні до ранку. За їхніми словами, вони були дуже втомлені, щоб їхати далі.

Максима Гнатишина знайшли на ґрунтовій дорозі за кілометр від місця трагедії. Він спав. Пояснити, що трапилося з ним і з загиблим, він не зміг, визнав, що вони напередодні випили відвару канабісу і відтоді він бачив тільки драконів, які літали довкола його голови.

Його батько зробив усе, щоб якомога швидше витягнути сина із сізо і закрити справу через відсутність складу злочину.

Про дівчину Олександру, яка робила замовлення власнику бази і, так виглядало, теж збиралася відпочивати там, ніхто не обмовився ані словом.

Олександр відкрив свій улюблений записник – із золотим тисненням – і зробив те, що робив завжди у заплутаних справах: почав схематично зображувати на папері ситуацію, від чого в голові все мало стати на свої місця.

Він теж би зробив для сина все. Якби той був живим.

Світло бризнуло в очі, засліпивши його. Максим все ще бачив перед собою руки, з яких виростають перетинчасті крила, і пащеку, з якої виривається полум’я, але голос уже був інший, рідний…

– Як ти, синку?

– Мамо?

– Все добре, синку, я тут.

– Мені щось примарилось… Дракони, орки… Це ж не насправді було?

– Ні, це від наркозу, тобі зробили операцію, трохи полежиш – та й підемо додому.

– Звідки ти тут взялася, мамо?

– Ти не радий?

– Я страшенно радий, але тебе так довго не було…

– Прилетіла, як тільки довідалася, що ти у лікарні. Ти з кимось побився в лісі, а потім зателефонував своїм співробітникам з «Конвалії», вони знайшли тебе у важкому стані й привезли сюди. Ти з кимось побився, Максимко? У лісі?

– Я вже дорослий, а ти далі мене називаєш Максимко… Мамо?.. Ти маєш сказати: «Для