Алессандро Кампі - Муссоліні

(нім.). – Прим. перекл.

[29] Завчасно (лат.). – Прим. перекл.

[30] Вульгата – переклад Біблії латиною, здійснений святим Ієронімом зі Стридону (IV ст.). Тридентський собор (1546) затвердив текст Біблії Ієроніма – і Вульгата увійшла до загального вжитку на Заході як офіційний переклад, чинний для римо-католицької церкви. – Прим. перекл.

[31] Прекрасна епоха (фр.) – умовне позначення періоду європейської історії між 1890-м і 1914 роком. Назва виникла й укоренилася після Першої світової війни за контрастом з її травматичним досвідом. Словосполучення вказує на період прискореного технічного прогресу, економічних успіхів, миру в політичних відносинах, розквіту ­культури у Франції, Великій Британії, Австро-Угорщині, Німеччині, Італії, Бельгії та інших після Франко-Прусської війни і занепаду 1870–1880-х років. – Прим. перекл.

[32] Розворот (фр.). – Прим. перекл.

[33] Один з найавторитетніших сучасних дослідників фашизму, британський учений Роджер Гриффін, визначив ключову особливість, яка притаманна справжньому фашизму, – так званий палінгенетичний ультранаціоналізм, або просто палінгенезіс. Сутність його полягає в тому, що кожен по-справжньому фашистський режим прагне відродити колишню велич держави. Так, Муссоліні мріяв про відродження Римської імперії, а Гітлер – про відродження Німецької держави, якою вона була до Першої світової війни (і побудову на її основі нової «арійської» імперії). – Прим. ред.

[34] Omenoni – «великі фігури» (з ломбард.). Назва походить від Каза дельї Оменоні (XVI ст.) – палацової споруди в Мілані, фасад першого поверху якої прикрашений вісьмома атлантами-велетнями у вигляді бородатих варварів. – Прим. перекл.

[35] Вундеркінд (фр.). – Прим. перекл.

[36] Навільо-Гранде – канал у Мілані. – Прим. ред.

[37] Самобутня (лат.). – Прим. перекл.

[38] Від самого початку (лат.). – Прим. перекл.

[39] Надзвичайні фашистські закони – низка законів, виданих фашистським урядом Італії в листопаді 1926 року, приводом чого став замах на Муссоліні в Болоньї (31 жовтня 1926 року). За цими законами, всі антифашистські партії та організації були розпущені, опозиційні газети закриті, представники опозиції в парламенті позбавлені депутатського звання. Паспорти для виїзду за кордон оголошувалися недійсними, а політичні емігранти позбавлялися громадянства і їхнє майно підлягало конфіскації. За «діяльність, спрямовану проти державної влади» і за «підбурювання до громадянської війни», вводилася смертна кара, водночас набувала чинності нова міра покарання для політичних злочинів – заслання та примусові поселення, в які відправляли без судового розгляду всіх «підозрюваних». Був створений «Особливий трибунал щодо захисту безпеки держави», який розглядав справи, пов’язані з антифашистської діяльністю. Він діяв на підставі військових законів, і його вироки не підлягали оскарженню. Скасовувалися місцеві органи самоврядування, замість них призначалися чиновники з центру (так звані подеста). Надзвичайні закони, видані терміном на 5 років, постійно поновлювались і зберігали чинність до краху фашистського режиму (1943). – Прим. ред.

[40] Discorso del bivacco, інша назва «тронна промова». – Прим. перекл.

[41] Фасції (лат. fasces), інакше фаски або лікторські пучки – атрибут влади володарів за доби Римської імперії – вищих магістратів. Перетягнуті червоним шнуром чи пов’язані ременями пучки в’язових або березових прутів. Спочатку символізували право магістрату домагатися виконання своїх рішень силою. Поза межами міста у фасції встромляли сокиру (часто бойову сокиру), що символізувало право магістрату карати й милувати підданих (усередині міст вищою інстанцією для смертних вироків був народ). Право носіння фасцій закріплювалося за ліктором (адміністративний службовець у Давньому Римі). Згодом у геральдиці лікторські фасції стали символізувати державну й національну єдність. Беніто Муссоліні, натхненний ідеєю відновлення Римської імперії, обрав після Першої світової війни фасції символом своєї партії, що дало назву всьому руху фашизму (іт. fascismo, від fascio – фасція). – Прим. ред.

[42] Passo romano – римський крок (іт.), також гусячий, або прусський, крок – вид парадного церемоніального кроку військовослужбовців під час військових парадів у збройних силах деяких країн світу, переважно Росії і країнах колишнього СРСР, колишній НДР, КНР. В Італії «passo romano» був уведений в 1939 році, за часів правління Муссоліні, під німецьким впливом. – Прим. перекл.

[43] Спосіб дії (лат.). – Прим. перекл.

Фотоархів
Беніто Муссоліні у дитинстві й у молоді роки Муссоліні під час маршу на Рим, 1922 р. Перші дні на посаді прем’єр-міністра, 1922 р. Диктатор і прем’єр-міністр Беніто Муссоліні вітає парад фашистів Римі, 1927 р. Муссоліні у Римі, 1927 р. З дружиною Ракеле Гвіді і п’ятьма дітьми, 1930 р. Муссоліні з двома своїми синами Бруно (ліворуч) та Вітторіо, 1935 р. Муссоліні на заводі «Фіат», де йому подарували одну з автівок ової моделі Муссоліні (другий зліва в першому ряду) у Римі азом з нацистськими офіцерами, 1936 р. Муссоліні і Гітлер, кінець 1930-х років Диктатор на Площі Венеції у Римі, 1936 р. Зліва направо: Беніто Муссоліні, канцлер Німеччини Адольф Гітлер, ороль Італії Віктор Емануїл III та італійська королева Єлена постерігають за військовим парадом у Римі, 1941 р. Труну з останками Муссоліні переносять до склепу у Предаппіо, 1957 р. Сімейний склеп Муссоліні у Предаппіо
Оглавление Вступ Частина перша. Міф і антиміф   Міф про Муссоліні   Антиміф про Муссоліні   «Роман Беніто»  Частина друга. Італійський фатум?