Алессандро Кампі - Муссоліні

[5] Ідеться про те, що школярі були змушені під керівництвом учителів писати листи до Дуче, що вважалося за складову виховання «нової людини». – Прим. перекл.

[6] Інтервентизм – рух за вступ Італії у війну на боці Антанти. – Прим. ред.

[7] Добровольча міліція національної безпеки, більш відома як чорносорочечники, або сквадристи, – збройні загони Національної фашистської партії в Італії після Першої і до кінця Другої світової війни. – Прим. ред.

[8] Дуче (іт. Duce; від лат. dux – лідер, вождь, командир) – у Римській республіці, Римській імперії і Візантії звання військового керманича. – Прим. ред.

[9] Рісорджименто (іт., букв. – відродження, оновлення) – історіографічний термін, що позначає національно-визвольний рух італійського народу проти іноземного панування, за об’єднання роздробленої Італії в єдину національну державу, а також період, коли цей рух відбувався (поч. XIX ст. – 1861); завершилося в 1870 році приєднанням Рима до Італійського королівства. – Прим. ред.

[10] До написаного (лат.), тобто коли термін іще не існував. – Прим. перекл.

[11] Страпаезе (іт. Strapaese) – італійський культурний рух, що існував у 1920–1940 роках; пов’язаний із фашистською ідеологією, яка підтримувала рідну літературу, засновану на національних цінностях, на противагу авангардизму в мистецтві, американізму й пан’європеїзму. – Прим. перекл.

[12] Італійська соціальна республіка, неофіційно відома як Респуб­ліка Салó за назвою однієї з урядових резиденцій у Салó, невеликому місті на озері Гарда, – маріонеткова держава, утворена у вересні 1943 року на окупованій Німеччиною території Північної (і частково Центральної) Італії. Створена після звільнення німецькими спецвійсь­ками з-під арешту Беніто Муссоліні, який і очолив новий уряд, а новостворена Республіканська фашистська партія (наступниця Національної фашистської партії) стала правлячою і єдиною законною в країні. Держава припинила своє існування 25–28 квітня 1945 року, коли капітулювали залишки німецьких військ на території Італії. – Прим. ред.

[13] Представників ІСР. – Прим. перекл.

[14] Прокляття пам’яті (лат.) – особлива форма посмертного покарання, що застосовувалася від часів Давнього Риму до державних злочинців – узурпаторів влади, учасників змов, можновладців, що заплямували себе, і означала, що засуджена персона не мала бути згадувана. – Прим. перекл.

[15] Республіка Фіуме – невизнана держава, заснована 8 вересня 1919 року італійським поетом Габріеле Д’Аннунціо у місті Фіуме (нині хорватське місто Рієка). Після закінчення Першої світової війни за Фіуме, що належало раніше Австро-Угорщині, розвернулася справжня дипломатична боротьба між Італією і Королівством сербів, хорватів і словенців. Обидві держави вважали місто своєю територією. Доки тривали мирні переговори на Паризькій конференції, Габріеле Д’Аннунціо очолив вторгнення італійських націоналістів, змусивши відступити навіть американо-британсько-французькі окупаційні сили. Він проголосив Фіуме незалежною державою, затвердив конституцію, призначивши себе диктатором («дуче»). Д’Аннунціо не визнав Рапалльський договір, за яким Фіуме визнавалося вільним містом, і сам оголосив Італії війну, проте після бомбардування італійським флотом 30 грудня 1920 року вимушений був здати місто. – Прим. ред.

[16] Fin de siècle (з фр. – кінець століття) – характерні явища, що трапилися на зламі XIX–XX століть в історії європейської культури, до яких належать індивідуалізм, відмова від суспільного життя і загальноприйнятих моральних норм, різноманітні прояви «занепаду». – Прим. перекл.

[17] Різкий викривальний виступ проти кого- чи чого-небудь; гостре обвинувачення. – Прим. ред.

[18] Агіографія (грец. – hagios «святий» і grapho «пишу») (житійна література) – різновид церковної літератури, де описується житія святих. – Прим. ред.

[19] Біля останньої межі (лат.). – Прим. перекл.

[20] Луцій Корнелій Сулла (138–78 до н. е.) – римський полководець, консул (88 та 80 до н. е.). Перемігши Гая Марія у громадянській війні, став у 82 році до н. е. безстроковим диктатором (у Давньому Римі – посадова особа, наділена всією повнотою державної влади, що призначалася за пропозиції сенату в разі зовнішньої чи внутрішньої небезпеки, яка загрожувала республіці, – для ведення війни, придушення повстання й т. ін.), організатор кривавих проскрипцій (списків осіб, проголошених поза законом) і реформатор державного устрою. Залишився в пам’яті нащадків як жорстокий тиран, що добровільно відмовився від необмеженої влади. – Прим. ред.

[21] Комедія дель арте, або Комедія масок, – вид італійського народного (вуличного) театру, спектаклі якого були імпровізацією на основі короткої сюжетної схеми вистави, за участі акторів, одягнених у маски. Персонажі – «слуги»-маски: Бригелла, Арлекін, Пульчинелла, Серветта, Коломбіна; сатиричні маски: старий купець Панталоне; фанфарон і боягуз Капітан, базіка Доктор, педантичний Тарталья, а також ліричні герої без масок – були втіленням комічного гротеску, буфонади, яскравого видовища карнавального типу, певні соціальні образи, в яких культивуються не індивідуальні, а типові риси. – Прим. перекл.

[22] Ардіті (від іт. ardito – сміливий) – італійські штурмові загони часів Першої світової війни, складалися з особливо відважних солдатів. – Прим. перекл.

[23] Прихильник республіки Фіуме. – Прим. перекл.

[24] Етос (грец. – характер) – схильність, уподобання, характер або фундаментальні цінності, притаманні конкретній людині чи загалу людей, спільноті, культурі або руху. Сьогодні під етосом часто розуміють стиль життя будь-якої суспільної групи, орієнтацію її культури, прийняту в ній ієрархію цінностей. Етос може змінюватися залежно від нових ідей або сил. – Прим. ред.

[25] Макс Штирнер (1806–1856), псевдонім Каспара Шмідта, – німецький філософ-ідеаліст, засновник анархічного індивідуалізму, належав до младогегельянців. Уважається, що він випередив ідеї нігілізму, екзистенціалізму, психоаналізу та постмодернізму. В 1845 році видав книжку «Єдиний і його власність», де розвинув теорію анархізму. Єдина реальність, за Штирнером, – це «я», еґо, а весь світ – його власність. Поняття моралі, права, закону, суспільства тощо відкидаються й оголошуються «примарами». Приватна власність, за Штирнером, має бути збережена тому, що в ній виражається самобутність «я». Суспільний ідеал Штирнера – «союз егоїстів», в якому кожен бачить у іншій людині лише засіб для досягнення власної мети. Тогочасний суспільний лад Штирнер оцінював як «диктатуру одержимих». «Одержимі» – взагалі найчастіший епітет, уживаний Штирнером щодо сучасників. ­Дивлячись на історію як на продукт ідей, він уважав, що, долаючи пануючі поняття, можна змінити суспільні відносини. Критично ставився до комунізму та революційної боротьби пролетаріату. Погляди Штирнера досі мають значний вплив на ліву інтелігенцію. – Прим. ред.

[26] Іредентизм – політичний і суспільний рух в Італії наприкінці XIX – на початку XX ст. за приєднання до Італії прикордонних земель Австро-Угорщини, які були населені італійцями і не увійшли до складу Італії під час її возз’єднання; після закінчення Першої світової війни іредентизм як самостійна течія зник, злившись з фашизмом. – Прим. ред.

[27] Соціально-політична течія, спрямована на ліквідацію економічної відсталості півдня Італії. – Прим. перекл.

[28] Світогляд