Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

без виплат розмір мого боргу щотижня подвоюється й усталено більшає. Сіра лінія показує, як після чотирьох тижнів подвоювання низка п'ятидоларових виплат сповільнює, але не скасовує більшання мого боргу. Коли я припиняю виплати, сіра лінія зростає паралельно до чорної, позаяк борг знов подвоюється щотижня, але закінчується не на такій захмарній висоті.

Політики та статистики брешуть не завжди, просто бракує цілком нейтрального шляху подавати політику чи числа. Кожна заява в пресі та кожен графік наголошує якісь аспекти реальности та применшує інші. Отже, рисунок 3.7, що ілюструє рахунки суспільного розвитку від 14 000 років до н. е. до 2000 року н. е. в напівлогаритмічному масштабі, створює враження, разюче відмінне від сприйняття лінійно-лінійного подання тих самих рахунків на рис. 3.3. Тут видно значно більше. Стрибок суспільного розвитку протягом останніх сторіч залишається реальним, і його добре видно; жодні ігри статистичної уяви ніколи його не приховають. Але, на відміну від рис. 3.3, рис. 3.7 показує, що він не впав з безхмарного блакитного неба. На той час, коли лінії почали вистрілювати вгору (близько 1700 року н. е. за Заході та 1800 року н. е. на Сході), вони вже були приблизно вдесятеро вищі, ніж в лівій частині графіка — різниця, що її майже не видно на рис. 3.3.

Згідно з рисунком 3.7, пояснити, чому Захід панує, означає відповісти одразу на кілька запитань. Треба знати, чому суспільний розвиток після 1800 року н. е. так раптово стрибнув і досяг рівня (десь дуже близько до 100 балів), коли держави могли глобально поширювати свою владу. Перш ніж розвиток досяг таких висот, навіть найсильніші суспільства на землі могли домінувати лише в своїх регіонах, але нові технології та інституції дев'ятнадцятого сторіччя дали їм змогу перетворити локальне домінування на світове панування. Крім того, треба, звичайно, вирахувати, чому Захід був першим регіоном світу, що зміг досягти цього порогу. Але на жодне з цих запитань ми не зможемо дати відповіді, поки не зрозуміємо, чому розвиток вже так значно зріс протягом попередніх чотирнадцяти тисяч років.

Це ще не все, що виявляє рисунок 3.7. Він показує також, що до останніх кількасот років східні та західні рахунки насправді не були невідрізненні. Західні рахунки були вищими за східні протягом понад 90 відсотків часу від 14 000 років до н. е. З погляду теорій короткочасових випадковостей, це справжня проблема. Лідерування Заходу від 1800 року н. е. є поверненням до тривалої норми, а не якоюсь фатальною аномалією.

Рисунок 3.7 не неодмінно спростовує теорії короткочасових випадковостей, проте він означає, що успішна короткочасова теорія має бути складнішою, аби пояснити і тривалу картину аж від кінця льодовикового періоду, і події, що відбулися після 1700 року н. е. Водночас він показує, що довготривалістам не варто надто тішитися. Рисунок явно свідчить, що рахунки суспільного розвитку Заходу не завжди перевищували показники Сходу. Після збігу протягом більшої частини першого тисячоліття до н. е. лінії перетинаються 541 року нової ери й Схід лишається попереду до 1773 року. (Ці неправдоподібно точні дати пов'язані, звичайно, з малоймовірним припущенням, що рахунки суспільного розвитку обчислено абсолютно точно; найрозумніший спосіб викласти суть речей — сказати, що східний рахунок перевищив західний в середині шістнадцятого сторіччя нової ери й що Захід відновив першість наприкінці вісімнадцятого сторіччя.) Те, що східні та західні рахунки перетиналися в стародавні часи й що Схід тоді протягом дванадцяти сторіч передував у суспільному розвитку не спростовує теорій тривалої замкнености так само, як той факт, що Захід був попереду протягом майже усього часу від кінця льодовикового періоду, не спростовує теорій короткочасової випадковости. Але знов-таки все це означає, що успішна теорія має бути значно складнішою й брати до уваги ширше коло свідчень, ніж теорії, запропоновані натепер.

Перш ніж закінчити з графіками, варто зазначити ще кілька моментів, їх видно і на рис. 3.7, але ми зробимо їх яснішими на рисунку 3.8. Це звичайний лінійно-лінійний графік, що охоплює лише три з половиною тисячоліття від 1600 року до н. е. до 1900 року н. е. Відтинаємо неймовірні рахунки 2000 року н. е. та подовжуємо вертикальну вісь достатньо високо, аби реально побачити рахунки раніших періодів. Водночас скорочення охопленого часового періоду дає нам також змогу краще побачити зміни в часі.

Мене в цьому графіку особливо вражають дві речі. По-перше, це пік західних рахунків, близько сорока трьох балів, у першому сторіччі нової ери, а за ним повільний спад після 100 року н. е. Трохи далі праворуч бачимо східний пік понад сорок два бали 1100 року н. е., на вершині володарювання в Китаї династії Сун, потім такий самий спад. Ще трохи далі праворуч, близько 1700 року н. е., і східні, і західні рахунки повертаються до трохи понад сорок балів, але цього разу, замість усталитися, вони швидшають. Сто років по тому, коли починається промислова революція, західна лінія проходить через стелю.

Чи справді існував якийсь поріг "трохи понад сорок балів", що завадив Римові та Китаєві династії Сун? У вступі я зазначав, що Кенет Померанц у своїй книжці Велика розбіжність доводив, що Схід і Захід у вісімнадцятому сторіччі однаково потрапили в екологічну кризу, що мала би спричинити стагнацію та спад їхнього суспільного розвитку. За Померанцом, цього не сталося тому, що британці — радше тому, що їм поталанило, аніж завдяки зваженим рішенням — скомбінували плоди грабування Нового Світу з енергією викопного палива й таким чином відкинули традиційні екологічні обмеження. Чи могло бути так, що, коли суспільний розвиток римлян та китайців часів Сун досягнув трохи понад сорок балів, вони теж потрапили до таких самих пасток, але не спромоглися з них вивільнитися? Якщо так, то, можливо, домінантною картиною останніх двох тисячоліть нашої історії була одна з тривалих хвиль, коли великі імперії прокладали шлях до сорокабалової стелі, потім падали, аж поки у вісімнадцятому сторіччі відбулося щось особливе.

Друге, що мене вражає в рисунку 3.8, — це те, що на ньому варто проводити не лише горизонтальні, а й вертикальні лінії. Очевидна точка, що потребує вертикальної лінії, — це перше сторіччя нової ери, коли і східний, і західний рахунки мали піки, хоча східний пік і був нижчий (34,13 бала проти 43,22). Замість (а може, водночас) зосереджуватися на тім, що Захід досяг стелі "трохи понад сорок", можливо, варто пошукати якусь сукупність подій, що вплинули на обидва боки Старого Світу, пригнувши донизу рахунки