Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

суспільного розвитку і Риму і Китаю династії Хань, незалежно від рівнів, що вони досягай.

Іншу вертикальну лінію можна провести близько 1300 року н. е., коли знов східний та західний рахунки поводилися однаково, хоча цього разу нижчим був рахунок Заходу (30,73 бала супроти 42,66). Східний рахунок вже сповзав протягом ста років, але тепер західний рахунок до нього приєднався, після чого обидві лінії мали піки близько 1400 року та ще гостріше пришвидшилися близько 1700 року. Знову, замість зважати на те, що на початку вісімнадцятого сторіччя рахунки наблизилися до сорокабалової стелі, можливо, варто подивитися, чи не відбулися якісь глобальні події, що в чотирнадцятому сторіччі спрямували східний та західний розвиток спільним шляхом. Може, промислова революція відбулася спочатку на Заході не через якусь надзвичайну флюктуацію, про що писав Померанц, а тому, що і Схід, і Захід були на шляху до цієї революції, а потім щось, що відбулося в чотирнадцятому сторіччі, а також те, як зреагував на це Захід, дало йому невелику, але відчутну перевагу, що в вісімнадцятому сторіччі привела до точки відриву.

Мені видається, що рисунки 3.3,3.7 та 3.8 висвітлюють справжню слабкість теорій і тривалої зафіксованости, і короткочасової випадковости. Дуже мало теоретиків бачать початок оповіді у землеробській революції, тоді як переважна більшість дивляться лише на самий кінець, останні п'ятсот років. Вони здебільшого ігнорують проміжні тисячі років, відтак дуже рідко навіть намагаються врахувати всі поштовхи до зростання, спади, катастрофи, збіги, зміни лідерів, горизонтальні стелі та вертикальні зв'язки, що впадають в око, коли ми намагаємося охопити весь обрис історії. Кажучи прямо, це означає, що жоден із цих підходів не пояснить нам, чому Захід панує. А коли так, жоден з них не може сподіватися відповісти на запитання, що ховається за цим: що буде далі?

Питання Скруджа

 

кульмінаційній сцені Різдвяної пісні в прозі Чарлза Дикенса Дух Майбутнього Різдва приводить Ібензера Скруджа до зарослого бур'янами цвинтаря й мовчки вказує рукою на занедбану могилу. Скрудж знає, що тут має бути його ім'я; він знає, що вічно лежатиме тут, сам-один, і ніхто до нього не приходитиме. Він із жахом питає: "Мені являлося те, що буде, чи те, що може бути?"[87]

Ми можемо запитати те саме стосовно рисунка 3.9, що подає темпи зростання індексу суспільного розвитку на Сході та Заході у двадцятому сторіччі та проектує їх на майбутнє[88]. Лінії перетинаються 2103 року. До 2150 року пануванню Заходу настане кінець, його велич зникне так само, як блиск Ніневії та Тиру.

Епітафія Заходу видається так само очевидною, як Скруджева:

ПАНУВАННЯ ЗАХОДУ

1773-2103

НЕХАЙ СПОЧИНЕ З МИРОМ

Але чи насправді це тіні того, що буде? Побачивши власну епітафію, Скрудж впав на коліна: "Добрий Духу, — благав він, — скажи ж мені, що, змінивши своє життя, я ще можу врятуватися від такої долі". Дух Майбутнього Різдва нічого не сказав, але Скрудж знайшов відповідь сам. Йому довелося перебути неприємний вечір з Духами Минулого та Нинішнього Різдва, бо мав дечого від них навчитися. Він обіцяє: "Я не забуду цих уроків, не зачиню свого серця для них. Скажи, що я можу стерти напис із цієї могильної плити!"

У вступі я завважив, що серед тих, хто пише про причини панування Заходу, а особливо про те, що буде далі, я належу до меншости, бо я не економіст, не історик новітніх часів і не науковець від політики жодного напряму. Ризикуючи перебрати зі Скруджевою аналогією, я сказав би, що неучасть у дискусії фахівців з історії попередніх часів призвела нас до помилки спілкування лише з Духом Нинішнього Різдва. Треба залучити й Духа Минулого Різдва також.

З цією метою у другій частині книжки (розділи 4-10) я подаю оповіді з історії Сходу та Заходу останніх кількох тисяч років і спробую пояснити, чому суспільний розвиток змінювався саме так, а не інакше. В третій частині (розділи 11 та 12) я зберу ці оповіді докупи. Сподіваюся, це дасть нам змогу зрозуміти не лише чому Захід панує, а й що буде далі.

Частина II

4

Схід наздоганяє

Слон у кімнаті

 

гадаймо давню південноазійську оповідь про шістьох сліпців, що зустріли слона. Один доторкнувся до хобота й сказав, що слон схожий на змію; другий обмацав хвоста й порівняв слона з мотузкою; третій сперся на ногу й зробив висновок, що слон схожий на дерево, і так само інші. Важко уникнути аналогії з цією баєчкою, коли читаєш виклад теорій тривалої зафіксованости чи короткочасової випадковости стосовно західного панування. Подібно до сліпих людей, тривалісти та короткочасовці однаково доторкаються до якоїсь частини й сприймають її як цілу тварину. Індекс суспільного розвитку, навпаки, знімає пелену з наших очей. Вже немає місця нісенітницям на кшталт змій, мотузок та дерев. Кожен має визнати, що він чи вона тримається лише за одну частину звіра.

Рисунок 4.1 підбиває підсумок імпресіоністичних картин другого розділу. Наприкінці останнього льодовикового періоду клімат та екологія змовилися створити на Заході умови ранішого суспільного розвитку, ніж на Сході, і, попри кліматичну катастрофу пізнього дріясу, Захід підтримував очевидне лідерство. Маємо визнати, що стосовно давніх часів до 10 000 років до н. е. наше мистецтво різьблення ланцюговою пилкою справді дуже грубе. На Сході важко помітити будь-які вимірні зміни суспільного розвитку протягом понад чотирьох тисяч років, і навіть на Заході, де розвиток близько 11 000 років до н. е. був помітно вищий, тонкощі змін ми також втрачаємо. Втім, хоча індекс проливає лише блимке та тьмяне світло, це все одно краще, ніж нічого. До того ж він виявляє дуже важливий факт: цілком згідно з теоріями тривалої зафіксованости, Захід на старті вирвався вперед і утримався в лідерах.

Рисунок 4.2, що продовжує оповідь від 5000 до 1000 років до н. е., менш прямолінійний. Він відрізняється від рис. 4.1 такою ж мірою, як, скажімо, мотузка від змії. Подібно до мотузки та змії, ці два графіки мають схожі риси: на обох східні та західні рахунки закінчуються вище, ніж починаються, західний рахунок завжди вищий за східний. Проте є дивовижні відмінності. По-перше, на рис. 4.2 лінії підіймаються значно швидше, ніж на рис.