Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Він такий серйозний, — хмикнула Майя, коли Лука вийшов з відром по воду. — Ваш онук?

 — Ні, але живе у мене. — Професор глянув на двері, куди вийшов хлопчик. — Він досить похмурий для своїх років. Але насправді славний. І тямущий не по роках, як і його батько — в минулому мій учень. Після того, як Ждан пішов з дому, Лука зовсім зажурився. Хоча не дивно, якщо нікого не залишилося з батьків.

 — А як же мама?

 — Її забрав ліс.

Майя здивовано зігнула брову.

 — Лісовий народ, — тихо уточнив Ельдар, що стояв поруч. — Так кажуть, якщо людина гине від їхніх рук.

 — А куди пішов батько? — запитала Майя, не розуміючи, як можна залишити свою дитину в такій ситуації... Хоча ні, розуміла.

У погляді старого чарівника вона спіймала щось таке, що змусило її пошкодувати про запитання.

 — Він не пішов, його забрали, — увійшов в майстерню Лука. — Забрали до Співочої Кісток.

Повисла тиша. Майя здивовано дивилася на хлопчика, поки той ставив відро в кутку. Співоча Кісток — найбільша моторошна темниця для магів в королівстві Оскарії. Тих, кого з якихось причин «витирачі» залишали в живих, прирікали на життя в підземних печерах-лабіринтах біля прибережних скель. Простим людям мало відомо про це місце, крім того, що ув’язнені там дуже шкодували, що їх не «стерли» відразу.

Залишок прибирання пройшов в мовчанні. Коли майстерню доводити до ладу, Ельдар нагадав Майї, навіщо вона збиралася сьогодні в Академію. І мало не потягнув її до виходу. Вже зрозумів, що сама дівчина ходила б і розглядала зачаровані вироби хоч цілий день.

 — Ми й так втратили багато часу, — зауважив Ельдар, за плечі ведучи її до дверей.

— Вже йдете, молоді люди? Я ж вам повинен віддячити. Ви врятували мене! — посміхнувся їм професор Чуб.

 — Не варто, — запевнив Ельдар.

Вони майже дійшли до дверей, коли старий згадав:

 — До речі, а навіщо ви приходили?

Лука, що в цей момент згрібав сувої зі столу, завмер і покосився на Майю. Дівчина теж подивилася на нього. Якось і бажання пропало випускати свій праведний гнів. Та і як вона могла турбувати старого чарівника після пережитого ним сьогодні.

 — Вже й не пригадаю, — посміхнулася Майя, зловила здивований погляд Луки та вийшла.

 ***

Плетіння заклинань закритими очима було дивним, але ефективним методом. Принаймні, Майя дійсно стала краще відчувати власні нитки мани. А з тим й успішніше ними керувати та швидше плести руни.

Тільки цього все ще було замало, щоб конкурувати з кращими учнями її групи. Та ж Лаура в лічені секунди виводила такі заклинання, які Майї доводилося плести в три рази довше. Але Майя все одно тихо раділа своїм маленьким перемогам.

Сидячи із закритими очима і відчуваючи долоні Ельдара, вона спробувала прискорити плетіння кола.

 — Не квапся, — почула голос хлопця.

 — Але ж…

 — Вчися робити спочатку правильно. Який сенс в швидкості, якщо страждає якість?

 — Добре... — видихнула Майя.

За вікном пролунав розкотистий грім.

 — Гаразд, може, поквапитися не така погана ідея, — раптом погодився Ельдар і прискорив плетіння останніх візерунків — з рук Майї спливли сяйнисті напівпрозорі кораблі з піднятими вітрилами.

Після Ельдар без якихось пояснень став збиратися, и вже через хвилину вів Майю через сад. На вулиці стемніло, немов різко настали сутінки — така велика хмара нависла над містом.

 — Не затримуйся ніде, відразу додому, — сказав хлопець.

Майя кивнула. Ельдар здавався надмірно серйозним, немов побоювався через негоду. Весь час поглядав на навислі над замком хмари. Майя зауважила, що вони знову йдуть мовчки по порожньому і темному замку — канделябри ніхто не запалював. І щось в цьому заворожувало її. А ось тиша гнітила. Ельдар поспішав, але Майї не хотілося квапитись.

 — А ти помітив у майстерні професора Чуба дороговказний клубок? — вирішила вона перервати мовчання. — І, здається, я бачила на одному столі компас долі!

 — Ти в чародійській Академії. Що тебе дивує? — глянув на неї Ельдар.

 — Усе! — чесно зізналася Майя. — Моя тітка дотримувалася правила «вдома ніякої магії». Мені заборонялося приносити додому чарівні речі.

 — І що, навіть потайки не приносила нічого? — посміхнувся Ельдар, у голосі якого так і читалося: «Та це ж прямий виклик!»

Майя задумалася.

 — Один раз принесла книжку з живими ілюстраціями. Не знаю, як тітка Емма дізналася про неї, але одного вечора покликала мене у вітальню, простягнула мені цю книжку і наказала кинути в камін.

 — І ти…

 — Не змогла, — з дещицею гіркоти усміхнулася Майя. — Тоді я отримала лінійкою по руках і весь тиждень виривала в саду бур'яни. — Вловивши похмурий погляд хлопця, вона спішно уточнила: — Тітка Емма була не злою, але як заходилося про магію, ставала невблаганною.

 — Навіть знаючи, що у тебе дар?

 — Є люди з даром, яких чарування не цікавить. Але я так не могла. Мені хотілося вивчати магію. Пам'ятаю, було дуже страшно, коли я почала розуміти, що вік для пробудження дару пройшов, а в мені як і раніше ні краплі магії. Ті роки тяглися, немов вічність.

Вони стали спускатися по центральних сходах в порожній хол, зараз такий же зловісний, як весь замок.

 — І як це було? — повернувся до неї хлопець.

— Що?

 — Як ти зрозуміла, що у тебе з'явився дар?

Майя задумалася. А потім спантеличено глянула на однокурсника.

 — Тепер навіть не згадаю...

Дивно, та як би вона не старалася, а момент, коли зрозуміла, що чарівниця, не могла пригадати. Немов просто в якийсь момент прокинулася і вже знала, що у неї є дар.

За вікном спалахнуло, а потім пролунав новий грім. Майя відволіклася і пропустила сходинку. Не покотилася стрімголов тільки тому, що Ельдар встиг її схопити за руку і підтягнути до себе. Дівчина підняла на нього очі і завмерла — у Ельдара витягнулися зіниці, які в напівтемряві засвітилися. Декілька секунд він дивився на принишклу Майю. Помітивши її переляк, хлопець відвів погляд. Його очі стали колишніми, зануривши погляд в темряву.