Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

Один. Два. Три.

Мої очі здійнялися до дзеркала та намагалися впізнати людину напроти. Переді мною стояла налякана дівчина з розтріпаним волоссям, розширеними від пережитого очима і щоками, які ще досі палали. Губи ледь тремтіли — чи то від холоду, чи від якогось дивного відчуття, яке неможливо було пояснити. Я провела пальцями по щоках, намагаючись зібратися, але коли мій погляд опустився трохи нижче, усе навколо немовби зупинилося. На зап’ясті, трохи вище долоні, темним мереживом розтікався дивний візерунок. Я вп'ялася в нього очима, намагаючись згадати, чи бачила щось подібне раніше...

Рука машинально опустилася  і я кінчиками пальців торкнулася цього дивного знака. У ту ж мить крізь шкіру пронеслося щось гаряче. Чийсь голос — низький, владний, лагідний — став шепотіти слова, котрі змушували моє серце шалено битися:

"Один шлях. Одна доля. Одна душа."

Кволі пальці торкнулися знову зап’ястя, сподіваючись, що це просто фарба, просто слід від чогось тимчасового. Але ні. Це були...магічні обручки.  Ті самі, які з'являлися у пар після визнання ними своїх почуттів. Ті самі, які неможливо було зняти, коли вони остаточно сплетуться між собою. Ті самі, які об'єднували душі до самої смерті, а потім розтавали в очікуванні переродження.

— Даймонд!!! — закричала я зі всієї сили, з жахом відриваючись від дзеркала.