Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

Оксана і Андрій сиділи в темній кімнаті старої фабрики, де жоден звук не порушував тишу, окрім віддаленого стуку крапель води. Вогні міста пробивались через потріскані вікна, та й ті, здавалось, більше вносили відчуття гнітючої безвиході, ніж надії.

Влад сидів перед ними. Його обличчя було непроникним, як завжди, але очі... в очах було щось інше. Розмірковування, вагання, рішучість. Може, навіть розчарування в самому собі, адже минуле, від якого він хотів втікти, тепер не залишало йому вибору.

— Ви дійсно хочете, щоб я допоміг вам? — його голос був тихий, але з кожним словом відчувалась сила. — Ви хочете, щоб я ризикував усім через цей старий конфлікт з Соколовим? Ви не розумієте, у що це може вляпатись.

Андрій нахмурився, його голос був спокійним, але від того ще більш переконливим.

— Ти вже в грі, Влад, і добре це знаєш. Ти думаєш, якщо відмовиш нам, все залишиться як є? Соколов не забуде твоїх помилок, і він вже давно вирішив, що для тебе більше немає місця в його планах. Ти це розумієш, правда?

Оксана сиділа поруч з ним, уважно спостерігаючи за кожним рухом Влада. Її очі були м'якими, але в них горіла рішучість. Вона не могла дозволити себе зламати, не могла здатися, навіть якщо це означало вступити в небезпечну гру. Вона знала: без Влада їм не вистачить сил, щоб боротися з Соколовим.

— Ви знову намагаєтесь маніпулювати моїми почуттями, — сказав Влад, його голос став більш різким. — Не думаю, що вам зрозуміло, на скільки це небезпечно. Кожен мій крок зараз — це шанс або втратити все, або виграти, але без гарантій.

Оксана глибоко вдихнула, зібравши всі сили, щоб висловити свої думки. Вона була вперта, і цей момент не мав бути для неї слабким.

— Ми не просимо тебе просто ризикувати, ми хочемо працювати разом, — сказала вона, і її голос звучав твердо. — Ти ж не хочеш, щоб він отримав все. Ти не хочеш, щоб Соколов вийшов переможцем, коли він вже так багато забрав у тебе. І ти точно не хочеш залишити все на милість цього монстра.

Влад відвів погляд, ніби намагаючись відшукати в собі рішення, що заспокоїло б його внутрішній конфлікт. Він важко зітхнув, а потім, похитуючи головою, сказав:

— Ви навіть не уявляєте, як я ненавиджу його. Як я ненавиджу те, що він мене підставив. Ти хочеш, щоб я допоміг вам, і я готовий це зробити... але тільки за однієї умови.

Андрій з цікавістю підняв брови, відчуваючи, що вони наближаються до точки, де все може змінитись.

— Які умови? — запитав він, намагаючись залишити спокій у голосі, навіть якщо його серце билося швидше від тривоги.

Влад повільно підняв погляд, його очі знову стали твердими, рішучими.

— Якщо ми будемо працювати разом, то я не хочу бачити за спиною жодних ваших подвійних ігор. Якщо ви будете грати в цю гру без чесності, я вийду. Ми маємо діяти одразу і без жодних хитрощів. Тільки так ми зможемо пробити стіну, яку Соколов збудував навколо себе.

Оксана подивилася на Андрія, її серце стискалося від напруги, але вона відчула, що це саме те, що їй потрібно. Їхня боротьба була більше, ніж особисті суперечки з Соколовим. Це була гра на виживання, і якщо вони хочуть виграти, їм потрібно діяти разом, не ховаючись у тіні.

— Ти маєш нашу підтримку, — сказала вона рішуче, її слова було чіткими й визначеними. — Ми зробимо все, щоб допомогти тобі досягти цього. Але ми повинні діяти разом, не покладаючи на одного. В іншому випадку ми нічого не досягнемо.

Влад мовчав кілька хвилин, а потім важко зітхнув. Його внутрішня боротьба була завершена. Він не міг більше чекати, бо ця гра не мала часу на вагання.

— Добре, — сказав він, і його голос став холодним, але з відтінком рішучості. — Я погоджуюсь. Але ви не забувайте, що ми всі на лінії вогню. Якщо щось піде не так, ми всі згоримо.

Оксана кивнула, намагаючись вкласти в цей жест всю свою рішучість і віру в їхній союз.

— Ми готові. І я не допущу, щоб це закінчилося по-іншому.

Влад повільно вийняв з кишені телефон і показав їм кілька контактів.

— Я вже підготував все необхідне, — сказав він. — Але ми повинні діяти дуже обережно. Найменша помилка — і ми всі станемо частиною Соколового плану. Тому вам доведеться довіряти мені. І я сподіваюся, ви будете готові до всього.

Андрій і Оксана обмінялися поглядами, і між ними знову пройшла хвиля спільної рішучості.

— Ми готові, — сказав Андрій, і його голос був спокійний, але сповнений впевненості. — Тепер все залежить від нас.

Влад подивився на них, потім повернувся до телефону. Він уже збирався зробити дзвінок, але ще на мить замислився.

— Це буде довга і важка боротьба, — сказав він. — Ви готові до того, що доведеться втратити ще більше, ніж просто свободу?

Оксана кивнула, її голос твердий, як камінь.

— Ми готові. І ми не дозволимо йому виграти.