Деріка Лонг - Тінь серед світла, Деріка Лонг

Оксана не могла позбутися відчуття, що кожен її крок вносить її в ще більшу пастку. Проте того вечора, коли вони нарешті здобули свою першу перемогу, їй здавалося, що навіть найменша перемога могла змінити ситуацію. Вона стояла перед дзеркалом в одній із кімнат старої фабрики, намагаючись заспокоїти себе. З кожним подихом її серце калатало все швидше, але всередині горіло відчуття, яке було знайоме — це було почуття, коли ти стоїш на порозі чогось великого, коли все змінюється.

Андрій підходив до неї ззаду, торкнувшись її плеча. Його присутність завжди заспокоювала, навіть коли всі навколо здавалися втраченими. Оксана відчула, як тепло його руки проникає в її шкіру, але на цей раз вона відсахнулась, щоб не дозволити собі зануритись у мрії, які могли б відвести її від істинної мети.

— Ти справді готова до цього? — запитав Андрій, його голос тихий, але наповнений певною тривогою.

Оксана кивнула, хоч і сама не була на сто відсотків певна. Її серце, хоча й билося швидше від напруги, але разом з тим не було місця для сумнівів. Вони все ж змогли прорвати першу оборону Соколова — один з його старих союзників передав важливу інформацію, що відкрило перед ними нові можливості. Це була маленька перемога, яка, хоч і не дала безпосереднього результату, але підтвердила, що боротьба не була марною. У цьому світі, де все завжди ставало лише частиною більшої гри, навіть найменший крок вперед міг означати величезну перемогу.

Але цього вечора Оксана не могла втекти від свого сумніву — як далеко вони готові йти? Як багато ще доведеться пожертвувати? Ці питання все більше набирали обертів у її думках, бо вони лише на початку цього шляху.

У цей момент Влад, який досі тримав дистанцію в їхніх відносинах, вийшов з тіні. Його постать здавалася непорушною, але навіть він не міг приховати відчуття, що те, що сталося, дало їм певну перевагу, хоч і ще не остаточну перемогу.

— Це тільки початок, — сказав Влад, нахмурившись і роздивляючись інформацію, яку вони отримали. — Те, що ми отримали, може допомогти нам наблизитись до Соколова. Але не забувайте, що це лише частина гри. Ми ще не пробили його основний захист.

Андрій підійшов до столу, де лежали документи, і сконцентрувався на інформації, яку вони отримали.

— Ми розуміємо це, — сказав він, голос звучав спокійно, але з відтінком важливості. — Але це перший важливий крок, і він означає більше, ніж ти думаєш. Ми маємо йти вперед, не озираючись назад.

Оксана дивилася на них, відчуваючи, як між ними поступово зростає щось більше, ніж просто партнерство. Це була впертість, рішучість і бажання перемогти, що робило їх єдиним цілим. Їхня мета була спільною, навіть якщо іноді вони могли не згоджуватись у деталях.

— Я знаю, — сказала вона, обертаючись до них. Її голос став твердішим. — І ми не можемо дозволити собі зупинятись. Якщо ми хочемо виграти цю гру, ми маємо діяти зараз, поки Соколов не змінив свою стратегію.

Влад подивився на неї уважно. Його очі відображали не тільки рішучість, а й розуміння. Він знав, що у боротьбі з таким ворогом навіть дрібниці можуть стати вирішальними.

— Це буде довга дорога, Оксано. І навіть маленькі перемоги можуть коштувати нам всього. Але ти права: ми не маємо права зупинятись.

Вони всі почали працювати над планом подальших дій, використовувати отриману інформацію, щоб знайти нові шляхи проникнення у серце Соколової імперії. Важливо було діяти швидко, бо кожен крок вперед означав, що вони наближаються до моменту, коли Соколов зрозуміє, що хтось стоїть на його шляху. І цього не можна було допустити.

Ніч ставала глибшою, а їхня стратегія все більше набувала чітких контурів. І хоча це було лише перше маленьке досягнення, всі троє усвідомлювали: з кожною перемогою вони наближались до свого великого плану. І хоча цей шлях був усе ще сповнений ризиків і небезпек, вони знали, що не мають права відступити.

Коли останній план був складений, Оксана відчула, як її нерви намагаються віддатися спокою, а її серце знову стало важким від цієї невидимої боротьби. Але, незважаючи на це, вона була готова.

— Тепер ми діємо, — сказала вона, намагаючись звучати твердо, хоча сама розуміла, що її слова лише прикривають той біль, який все ще залишався всередині.

Андрій і Влад кивнули. Всі троє знали, що тепер почнеться справжня боротьба, яка не залишить їм іншого шляху, окрім як йти вперед до перемоги.

Оксана, Андрій і Влад розуміли: на кону не тільки їхнє життя, а й все, що вони любили. І це було більше, ніж просто боротьба за владу чи гроші. Це було боротьба за власну свободу, за власну душу. Вони були готові віддати все, аби не дозволити Соколову вийти переможцем.

І в той момент, коли вони всі стояли разом, з рішучістю, яку не можна було зламати, Оксана знала одне: ця боротьба ще не завершена. Але вони були готові йти до кінця.