ДіанаЛ - Beautiful moon, ДіанаЛ

Тао

Раніше я думав, що в житті головне — не зупинятись. Йти, працювати, будувати. І тільки зараз, коли навколо стало тихо, я зрозумів: іноді треба було зупинитись. Подивитися на неї. Не відпускати.

Але я відпустив.

 

Я колись покинув Емілію, думаючи, що знайшов щось більше. А потім багато років шукав її тишу в чужих голосах. Її чесність — у чужих очах. І тільки коли залишився сам, усвідомив, що вона була справжнім коханням. Тільки не в той час.

 

 

Ми навчилися бути поряд не як кохані — а як двоє людей, що мають спільне минуле й спільну гордість — доньку.

Вона пробачила мені, але я ніколи не пробачу собі повністю. Та, можливо, це правильно. Це тримає мене чесним.

 

Цієї ночі я не спав.

Був рожевий місяць — повний, величний, світлий.

Я вийшов на балкон з келихом вина і згадав, як колись ми з Емілією разом дивились на небо. Вона тоді сказала:

 

Коли з’являється рожевий місяць — усі старі історії переписуються на ново. І тільки ті, хто пройшов біль, зможуть прочитати між рядками.

 

 

 

Тоді я не зрозумів. Зараз — кожне слово звучить, як молитва.

 

Я бачив фото з весілля Лілу й Ніка. Потім — їхню подорож, їхніх дітей.

І я пишаюсь.

Тому що любов, яку ми колись не змогли втримати з Емілією — народилась у їхніх серцях. Чиста, сильна, справжня.

 

Сьогодні я не сумую.

Я спокійний.

І знаю точно: де б не був — я залишаюсь частиною великої історії. Іноді гіркої. Але дуже живої.

 

Коли заходить рожевий місяць — не жалій про минуле. Він з’являється лише тоді, коли хтось нарешті навчився відпускати з любов’ю.

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍