Стівен Кінг - Керрі

(і вона знищить це теж)

Сью знову підвелася й незграбно побігла, покинувши дивитися на кривавий слід. Тепер вона й без нього знала, куди йти.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 164—165):

Незалежно від наших думок про справу Керрі Вайт, вона лишилася в минулому. Зараз уже пора звернутися до майбутнього. Як зазначає Дін Макґаффін у своїй блискучій статті в щорічному альманасі журналу Science, якщо ми цього не зробимо, нам майже напевне доведеться заплатити за цю розкіш — і ціна, скоріш за все, буде високою.

Тут постає колюче моральне питання. Наразі розвиток науки невпинно наближає нас до точного визначення гена телекінезу. Наукове товариство здебільшого припускає (див., наприклад, статтю Бурка і Геннеґана «Думки про виокремлення гена телекінезу й рекомендації щодо контрольованих параметрів» у «Щорічнику мікробіології», Берклі, 1982), що коли буде розроблена процедура тестування, усі діти шкільного віку муситимуть пройти його так само планово, як проходять пробу Манту. Але телекінез — не хвороба, а така сама риса людини, як колір очей.

Якщо телекінез дійсно проявляється як одна з супутніх властивостей пубертатного періоду і якби цей гіпотетичний тест на телекінез проводився під час вступу до першого класу, ми, без сумніву, були б попереджені заздалегідь. Але чи працює в цьому випадку принцип «хто попереджений, той озброєний»? Коли проба Манту позитивна, дитину можна вилікувати або ізолювати. Коли тест на телекінез дасть позитивний результат, у нас немає ліків, окрім кулі в голову. І як можна ізолювати того, чиї здібності одного дня дозволять йому розносити стіни?

І навіть якби таку людину можна було б успішно ізолювати, чи дозволить американський народ забрати в батьків їхню маленьку донечку після першого знаку про початок перехідного віку й замкнути її десь у сховку на решту життя? Навряд чи. Особливо тепер, коли Комісія Вайт зробила так багато, щоб переконати людей у тому, що чемберленський жах був абсолютно випадковий.

Виходить, ми ніби прийшли до того, з чого починали…

Зі свідчень Сьюзен Снелл, даних під присягою перед Комісією з розслідувань штату Мейн (зі звіту Комісії Вайт), стор. 306—472:

П: Отож, міс Снелл, Комісії хотілось би повернутись до Ваших свідчень щодо Вашої зустрічі з Керрі Вайт на стоянці «Кавалера», про яку Ви заявили раніше…

В: Чому ви питаєте про одне й те саме? Я вже розповідала вам двічі.

П: Ми хочемо впевнитися, що всі дані правильні в кожній дета…

В: Хочете впіймати мене на брехні, так? Вважаєте, що я говорю неправду?

П: Ви кажете, що знайшли Керрі десь…

В: Хтось мені відповість?

П: …о 02 : 00 ночі 28 травня. Це так?

В: Я не відповідатиму на жодні питання, доки ви не відповісте на моє.

П: Міс Снелл, ця Комісія уповноважена притягти Вас до відповідальності за неповагу, якщо відмовитеся відповідати на будь-яких підставах, окрім передбачених Конституцією.

В: Мені байдуже, як ви там уповноважені. Я втратила того, кого кохала. Можете тепер кинути мене у в’язницю. Мені однаково. Я… Я… Ох, та ну вас до чорта. Усіх вас — до чорта. Ви намагаєтеся… не знаю, розіп’яти мене чи щось таке. Відчепіться!

(Коротка перерва)

П: Міс Снелл, чи згодні Ви продовжити давати свідчення?

В: Так. Але я не дозволю себе цькувати, пане голово.

П: Звісно ні, юна леді. Ніхто не збирається Вас цькувати. То Ви стверджуєте, що знайшли Керрі на стоянці вказаного шинку приблизно о 02 : 00. Правильно?

В: Так.

П: Як Ви знали точний час?

В: На мені був цей самий годинник, що й зараз.

П: Просто уточнював. Хіба «Кавалер» не розташований за добрі шість миль від місця, де Ви залишили материну машину?

В: Це якщо дорогою. А навпростець десь три.

П: Ви пройшли цю відстань пішки?

В: Так.

П: Раніше Ви засвідчили, буцімто «знали», що наближаєтеся до Керрі. Чи можете Ви це пояснити?

В: Ні.

П: Чи відчували Ви її запах?

В: Що?

П: Чи не йшли Ви на запах?

(Сміх у задніх рядах)

В: Ви зі мною граєтесь?

П: Будь ласка, відповідайте на питання.

В: Ні. Я не йшла на запах.

П: Ви її бачили?

В: Ні.

П: Чули її?

В: Ні.

П: Тоді як Ви могли знати, що вона там?

В: А як знав Том Квілен? Чи Кора Сімар? Чи бідолаха Вік Муні? Як вони всі знали?

П: Міс, відповідайте на питання. Зараз не час і не місце для зухвалості.

В: Але ж вони всі сказали, що «просто знали», хіба ні? Я читала свідчення місіс Сімар у газеті! А гідранти, що самі повідкручувались? І колонки на заправках, що зламали свої замки й увімкнулися? І дроти, котрі зірвалися зі своїх стовпів! І…

П: Міс Снелл, будь ласка…

В: Усе це зафіксовано в матеріалах розслідування цієї Комісії!

П: Ми зараз не про це говоримо.

В: А про що ж тоді? Ви шукаєте правду чи просто відбувайла?

П: Ви заперечуєте, що заздалегідь знали місцеперебування Керрі Вайт?

В: Звісно, заперечую. Який абсурд.

П: Невже? Чому ж абсурд?

В: Ну, якщо ви підозрюєте якусь змову, то це абсурд, бо Керрі вмирала, коли я її знайшла. І то не була легка смерть.

П: Якщо Ви не знали про місце її перебування заздалегідь, то як же вийшли просто до нього?

В: Який же ти дурень! Ти почув бодай трохи з того, що тобі розповідали? Усі знали, що то Керрі! Будь-хто міг би її знайти, якби налаштував на це свої думки.

П: Але її знайшов не будь-хто, а саме Ви. Чи можете Ви сказати, чому люди не почали сходитися в те місце звідусіль, як металева стружка, притягнута магнітом?

В: Вона швидко слабнула. Мабуть… ділянка її впливу зменшувалася.

П: Гадаю, Ви погодитеся, що це малообґрунтоване припущення.

В: Звісно, так. На тему Керрі Вайт усі наші припущення малообґрунтовані.

П: Нехай буде по-вашому, міс Снелл. А тепер, якби ми розглянули….

Спочатку, коли вона вибралася з лугу Генрі Дрейна на насип до стоянки «Кавалера», їй здалося, що Керрі мертва. Її лежача фігура виднілася посередині стоянки й здавалася дивно зжухлою й зіжмаканою. Сью згадала мертвих тварин, яких бачила на трасі 95: бурундуків, бабаків, скунсів, — котрих розчавило ревучими вантажівками й універсалами.

Але в думках і досі відчувалася та присутність, що вперто вібрувала, без кінця повторюючи позивні особистості Керрі Вайт. То була сутність Керрі, гештальт. Зараз вони звучали не пронизливою сурмою, а