Брати Капранови - Справа Сивого

Сєдов вправним оком оцінив еполети та зірки на комірцях і одразу відчув себе маленькою піщинкою в океані, дрібним нікчемою, що зайшов не в ті двері. Адже наймолодшим за чином серед усіх був його сусіда-бородань, на комірних нашивках якого блищала велика зірка — ознака статського радника, чиновника 5-го класу, «вашого високородія». Решта мали по дві-три таких зірки. Єпископ у чорному клобуку розмовляв про щось із бравим вусанем у генеральській формі з двома зірочками на еполетах. Сєдов, який лише нещодавно отримав чин 10-го класу — колезький секретар, — рефлекторно затиснувся у самий куточок, щоб не конфузитися на очах високоповажного товариства.

Щоправда, присутні були й міські обивателі — чотири вилицюваті бородані, які ревниво поглядали один на одного. А проте постава і вбрання видавали в них гільдійних купців — цілком звичних відвідувачів високих приймалень. Бородань-інородець у дорогому шитому золотом халаті та об’ємному білосніжному тюрбані улесливо посміхався всім — місцеві жителі добре відчувають, що таке влада. А дві шикарно вдягнуті жінки, що сиділи біля вікна, вели між собою невимушену бесіду, зовсім як у світському салоні.

Поки Сєдов боровся із дрижаками, що в результаті спостережень опосіли його спітніле тіло, бічні двері розчинилися, і до приміщення твердим упевненим кроком зайшла сухувата висока жінка у коричневій сукні простого крою з дорогою брошкою на грудях. Пані біля вікна одразу припинили розмову і повернулися до нової дійової особи. Те ж саме зробили і решта гостей. Жінка злегка кивнула всім головою і попрямувала до секретаря, який поштиво підвівся при її наближенні.

Кинувши погляд на папери, вона стиха щось зауважила — що саме, Сєдову розібрати не вдалося, а от відповідь почулася досить чітко.

— Йєс, міс Горн.

Англійка? Це виглядало дивним у такій глушині. А дама оглянула приймальню й, уточнивши щось у секретаря, рушила прямісінько до петербурзького гостя:

— Яке є ваше діло? — запитала вона різким голосом.

Сєдов підскочив з канапи — поведінка англійки не залишала сумнівів у високих її повноваженнях.

— З вашого дозволу, депеша з Петербургу для його превосходительства.

Міс Горн вимогливо простягнула долоню, і столичному гостю не лишалося нічого іншого, ніж видобути з кишені казенний конверт із печаткою Департаменту поліції та віддати його наполегливій дамі. Втім, вона не стала вивчати написи:

— Ви можете йти назад.

— Як це, йти? — розгубився Сєдов. — Мені треба... Я повинен... — і врешті знайшовся: — Через секретність справи найважливіша її частина може бути повідомлена тільки мною особисто.

Англійка зупинилася.

— Секретар буде доповідати, — кинула вона через плече і попрямувала просто до панянок біля вікна.

— А конверт?!

Міс Горн більше не наділила його увагою, а з таким самим неприступним обличчям звернулася до відвідувачок. Поки вони курликали між собою англійською, Сєдов ревниво стежив за своїми документами і заспокоївся лише тоді, коли побачив, що, йдучи разом із дамами до бічних дверей, англійка поклеїла конверт на край секретарського столу.

— Дружина? — поцікавився він тихенько у сусіда.

Той так само неголосно відповів:

— Гувернантка. Олександр Борисович опікується малолітньою племінницею і тримає іноземну гувернантку, — побачивши здивування на обличчі співрозмовника, додав: — Це Туркестан, любий мій. Тут свої порядки. Звикайте.

Сказати чесно, їдучи до Ташкента, Сєдов не мав жодних планів на візит до губернатора. Максимум його амбіцій — особиста передача циркуляра до рук шефа місцевого жандармського управління, адже статус столичного гонця давав це право. Так воно на початках і сталося, однак, ознайомившись із документами, жандармський генерал-майор раптом повернув їх.

— Я, ласкавий пане, взяти у вас папери у такому стані категорично не можу.

Слова ці так вразили Сєдова, що він не стримався:

— Як це, не можете?.. Ой, пробачте, ваше превосходительство, — і почервонів чи то від обурення, а чи і справді від каяття.

— Жодним чином не можу. Адже справа стосується чиновника з особливих доручень генерал-губернатора, — він благоговійно підняв палець угору.

— І що ж мені тепер робити? — знову вийшов за рамки службової поштивості колезький реєстратор Сєдов.

Жандарм замислився.

— А ви який інтерес у цьому ділі маєте?

— Я його веду, ваше превосходительство.

— Ведете? — він із недовірою глянув на непоказного чиновника. — І самі приїхали? Що ж, похвально... — генерал замислено покрутив вуса. — А робити вам треба ось що. Коли ви вже самі ведете справу, треба йти до генерал-губернатора і просити його особисто визначити долю підлеглого. У нас тут не столиця, знаєте. У нас кордон імперії, і все підкоряється насамперед військовій доцільності. А військами командує хто? Правильно. Олександр Борисович Вревський[113]. Губернатор Туркестану. Тож вам до нього, до нього. Про аудієнцію я поклопочуся.

Так звичайний колезький реєстратор і опинився у приймальні генерал-губернатора з листом на ім’я голови жандармського управління, на що, Богу дякувати, не звернула уваги прискіплива гувернантка.

А між тим, прийом уже почався, і першим за високоповажні двері був допущений пишновусий генерал. На превеликий подив, він довго в кабінеті не затримався, і наступним вельможний поріг переступив єпископ. Сєдов зрозумів, що черговість аудієнцій встановлено за табелем про ранги, і його скромний десятий однозначно визначає чергу у хвості, хіба що раніше за купців та інородця.

Треба зауважити, що початок прийому вніс певне пожвавлення в атмосферу приймальні. Відвідувачі почали голосніше спілкуватися між собою, і Сєдов зі здивуванням почув, що його сусід завів розмову з візаві малоросійським наріччям. Вони чомусь ані краплі не нітилися такого свого дивацтва, та й решта відвідувачів не звертали на це жодної уваги, так само, як на англійську гувернантки. Сєдов тривожно озирнувся і про всяк випадок відсунувся від небезпечного сусідства.

Так минули півтори години. Черга порядно розтанула — губернатор умів давати раду відвідувачам. Щоправда йому трохи посприяла у цьому і міс Горн, яка ще двічі з’явилася у приймальні і прорідила чергу на двох гостей купецького стану. Столичне походження ніяк не просунуло Сєдова у черзі, тому двері губернаторського кабінету відчинилися перед ним, коли у приймальні залишилися тільки обивателі та бородань у халаті.

— Дозвольте, ваше превосходительство! — Сєдов зупинився біля дверей, чекаючи на запрошення пройти далі, але воно не надійшло.

— Що це ви мені привезли? — підняв голову від столу губернатор.

— Циркуляр департаменту поліції, з вашого дозволу. Стосовно діла Еварніцкого Дмитра Івановича.

— Циркуляр, — пробурчав Вревський. — І що ви мені накажете робити з цим циркуляром?

— Я... — Сєдов