Мара Найт - Кров на твоїх руках, Мара Найт

Картнер уважно переглядав документи, що лежали перед ним на столі. Ось деяка з інформації, яку він знайшов:

1. Справжня причина вбивства Алекса Рейда:

Спочатку поліція припустила, що це було випадкове вбивство, вчинене під час пограбування. Алекс Рейд був відомим бізнесменом, і він був убитий на подвір'ї брата. Вбивця залишив кілька слідів, зокрема черевики з унікальним малюнком підошви, які вказували на високий рівень підготовки злочинця. Однак після кількох тижнів розслідувань з'ясувалося, що це не просто випадковість.


2. Незрозумілі свідчення:

Один з найбільш загадкових моментів у справі — свідчення сусідів, які вказували на дивну поведінку Алекса незадовго до його смерті. Вони описували його як дуже стривоженого і постійно поглядав через вікна. Він часто розмовляв по телефону з кимось, але відмовлявся розголошувати деталі розмов. Роуз була однією з небагатьох, хто бачив його за останні тижні життя, і це могло бути важливим для з'ясування, з ким він мав справу.


3. Фрагменти з інтерв'ю з поліцією:

Інтерв'ю з поліцейськими, яке вела Роуз, містило деякі фрагменти, які могли дати більше розуміння про те, хто стоїть за вбивством. Один з поліцейських згадував, що незадовго до смерті Алекса він був у ресторані з якимось незнайомцем, який мав при собі чимало грошей. Згадували, що цей незнайомець був зі зброєю і вів себе дуже підозріло.


4. Зв'язки і підозри:

Картнер також звернув увагу на те, що в розслідуванні згадувалися кілька осіб, з якими Алекс мав тісні бізнесові зв'язки. Одним з них був Мартін Грант — бізнесмен з минулих угод, який неодноразово був замішаний у суперечках через фінансові махінації. Цей чоловік досить швидко став об'єктом підозр в справі.


5. Фотографії та додаткові сліди:

Під час слідчих дій були знайдені фотографії, на яких Алекс був з іншою людиною, ім'я якої було не відомо. Вони обидва були зафіксовані на фотографіях разом у ресторані, а в одній з них можна було розпізнати одяг, схожий на той, що носив підозрюваний, якого бачили сусіди. Ця фотографія знову з'явилася у звітах Роуз.



Картнер знову переглянув ці документи, намагаючись зібрати воєдино всі факти. Кожен момент, кожен слід здавався більш значущим, ніж інший. І він зрозумів, що розслідування вже давно стало для Роуз чимось більше, ніж просто роботою. Це була її боротьба, боротьба з тінями минулого, з усім, що вона бачила і відчувала у ту ніч, коли втратила свого дядечка.

Роуз прокинулася, відчуваючи легку втому після неспокійної ночі. Вона піднялася, почистила зуби, одягнула улюблений зручний светр і джинси, а потім спустилася на кухню. На столі лежала записка від містера Картнера:

"Через дві години буду вдома."

Роуз усміхнулася, побачивши ці слова, але швидко зосередилася на сніданку. Вона випила каву, з'їла тост, і вже збиралася повернутися до своїх записів, як раптом хтось постукав у двері.

На порозі стояв Джонсон із привітною посмішкою, тримаючи в руках невеличкий букет.

— Привіт, Роуз, сподівався, що ти вдома. Як справи?

Роуз трохи розгублено подивилася на нього, але запросила всередину:

— Привіт, Джонсон. Давай заходь, якраз збиралася зайнятися справами.

Він зайшов, відчуваючи себе досить впевнено, але раптом їхню розмову перервав дзвінок телефону Роуз. Вона швидко підняла слухавку:

— Ало, мамо?

— Доню, це я. Приїжджай негайно. Я знаю, хто вбивця, хто залишає ці написи на тілах!

Роуз застигла, стискаючи слухавку:

— Що? Мамо, ти впевнена? Де ти зараз?

— Я в твоїй квартирі, доню. Поспішай, вона тут.

— Вона? Хто "вона"? Мамо, зачекай!

Раптом у слухавці почувся гуркіт і гучний крик матері:

— Вона тут! Не підходь до мене!

Зв'язок обірвався. Телефон випав із рук Роуз, і вона стояла, не вірячи, що тільки що почула. Її руки затремтіли, а серце почало шалено битися. Джонсон підбіг до неї:

— Що сталося?

Роуз ледь знайшла в собі сили відповісти:

— Моя мама… Вона сказала, що знає, хто вбивця, і що вона у моїй квартирі. Я маю їхати!

Джонсон не вагався ні секунди. Він узяв Роуз за руку і потягнув її до своєї машини:

— Сідай, я відвезу тебе.

Вони швидко сіли в авто, і Джонсон натиснув на газ. Їхали майже мовчки, тільки сирени в голові Роуз з кожною хвилиною ставали голоснішими. Її думки крутилися навколо того, що могло статися і чому мама була у її квартирі.

Коли вони наблизилися до будинку, Роуз глибоко вдихнула, намагаючись зібратися з силами. Джонсон натиснув на гальма прямо біля входу, і вони вискочили з машини, готові до будь-чого.

Роуз тремтячими руками набрала номер містера Картнера. Її голос був сповнений паніки та тривоги:

— Містере Картнер, мені потрібна ваша допомога. Мама… Вона в моїй квартирі, і щось трапилося.

— Я вже їду, — швидко відповів він і поклав слухавку.

Через десять хвилин його машина вже під’їжджала до будинку, але Роуз і Джонсон не стали чекати. Вони кинулися до квартири, помітивши, що двері були відчинені.

— Будь обережна, Роуз, — сказав Джонсон, підводячи її ближче до дверей.

Роуз ковтнула клубок у горлі і зробила крок усередину. Квартира виглядала майже так само, як вона залишила її раніше, але біля вітальні на підлозі лежала її мама.

— Мамо! — закричала Роуз, підбігаючи до неї.

Місіс Рейд була непритомною, її шкіра здавалася блідою, а дихання було ледь чутним.

— Містере Джонсон, викликайте швидку! — крикнула Роуз, опускаючись на коліна.

Джонсон одразу дістав телефон і набрав номер. Тим часом Роуз тремтячими руками нахилилася до матері.

— Мамо, будь ласка, тримайся! — прошепотіла вона, витираючи сльози, що котилися по її щоках.

Вона пригадала основи першої допомоги і почала робити штучне дихання. Її серце шалено калатало, а руки тремтіли, але вона не припиняла своїх спроб.

— Ти сильна, мамо, чуєш? Ти сильна!

Джонсон, все ще з телефоном у руці, вийшов у коридор, щоб спрямувати швидку допомогу, а в цей час на порозі з’явився містер Картнер. Він одразу зрозумів, що сталося, і підбіг до Роуз:

— Що з нею?

— Я не знаю! Вона не реагує! — закричала Роуз, не припиняючи натискати на груди матері.

Картнер присів поруч, намагаючись її заспокоїти:

— Ти робиш усе правильно, просто тримайся. Швидка вже в дорозі.

Роуз ковтнула сльози, зосередившись на кожному натисканні. Її руки ставали все слабшими, але вона продовжувала, відчуваючи, що не може зупинитися.