КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

     П’яний кучер гнав карету щодуху. Пані, яка визирала з вікна карети, була незадоволена. Раптом, очі у пані розширилися, і вона сховалася у карету та ще й впала на підлогу. Почувся лязкіт, іржання переляканих коней, а потім звук тупого предмету, який налетів на щось смертоносне.

     Фрося заверещала і кинулася за мрійниками, які щойно потрапили під смертельні ноги швидких коней. Алан схопив її та тримав, допоки дівчина не перестала смикатися. Фрося занурила своє обличчя у рідний піджак та розридалася. Солоні сльози котилися по блідим щокам, даючи лише часткове полегшення серцю. Ще ніколи смерть не виглядала такою безглуздою.

      - Цього разу ми аж занадто швидко впоралися із історією, - пробурмотів Алан. Дівчина підняла свої заплакані очі. Чи можна бути аж таким жорстоким, у таку мить? Але юнак був правий. Вони стояли обнявшись посеред великого освітленого приміщення. З одного боку приміщення тягнулися морозильні камери із ковбасами, мертвими качками та хамоном, з іншого – із маслом, молоком та сиром. Підлога була вкрита світлою плиткою. А над головою літали жваві горобці, очікуючи, коли люди знову розсиплють гречку, пшоно або щось подібне, на підлогу.

      - Може, - схлипнула Фрося, хапаючись за останній промінець надії, - це провина того світловолосого таємничого злодія? Ми ж не потрапили одразу до нашого часу з Криму. Отже, це лише його провина. Він мабуть таки утнув щось у 1901-му році.

      - А ну прибери руки від моєї сестри, збоченцю! - Сказав знайомий дівчачий голос. Фрося та Алан смикнулися та побачили сердиту білявку. Алану перехопило подих від жаху. Білявка була дуже гарна, адже мала обличчя Фросі.