Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

— По-друге, — продовжив Маркус, — багато сюжетів зображено неправильно. Вітрила корабля, з вітража на твоєму вікні, були зовсім не бузковими, а білими.

— Корабель існував насправді?

— Звичайно, це судно, яке потопило гігантський спрут. Усі ці вікна зробив Король. Від того й такі сюжети.

— Король? — здивувалась Джейн.

- Так. Наш вітражник може замінити деякі елементи або створює вітражі для інших сіл. А всі скляні картини палацу створював король, причому вручну, без застосування своїх сил.

Джейн аж до цього дня навіть не замислювалася, чому Фелікс прикинувся сином саме Вайолет та Жозефа. Вона ніколи в них не питала і вважала, що це просто випадковість. Що він просто зайшов у перший-ліпший будинок. Тепер вона розуміє, що, швидше за все, сім'я вітражника – єдина сім'я в селі, з якою він спілкувався через спільну справу. Джейн знову глянула на вікна палацу. Тепер їхні сюжети набули зовсім іншого змісту. Дівчина згадала вітраж у її кімнаті: корабель із бузковими вітрилами. Виходить це, саме той корабель. І як з'ясувалося його вітрила, зовсім не були бузковими. І чому він надав їм кольору?

— Треба ж, а я й не знала, що король має захоплення, — задумливо промовила Джейн.

- І не одне: він полює, малює картини, - в очах Маркуса проскочила невідома Джейн емоція. Просто вона ще не бачила в його погляді нічого, крім радості та натхнення.

Для Джейн хобі короля стали відкриттям. Вона думала, що він найсухіший сухар з усіх людей на білому світі, а виявилося він займається творчістю і створює приголомшливі речі.

— Я ніколи не бачила його разом з вами, коли вельможі їздили на полювання.

Маркус хіхікнув.

— Він їздить окремо від решти чоловіків. Не знаю, що він там робить. Може, заганяє здобич силою думки й взагалі навіть рук не бруднить, невідомо. А що це ти так цікавишся нашим королем? - він допитливо глянув на Джейн.

Вона не змогла стримати посмішки.

— Ні-ні, я не претендую на роль його нареченої, як більшість ваших панянок. Просто мені цікаво дізнатись про нього більше. Жителі Великих Садів його не дуже люблять. Мені не зовсім зрозумілі причини їхньої неприязні. А нещодавно, якщо ти ще не чув, він вилікував ноги одного хлопчика з “людей зеленої води”. Виходить він все ж таки хороша людина. Тому я не можу розібратися.

Маркус не зміг приховати свого подиву:

- Вилікував ноги "хлопчика зеленої води"?

— Бачу, вельможі зовсім не спілкуються із жителями села, ніхто в палаці чомусь не знає цієї новини.

Маркус ніби на хвилину про щось задумався, а потім продовжив, як ні в чому не бувало.

- Джейн, ти єдина спілкуєшся з усіма, - на цьому слові він зробив навмисну паузу, явно маючи на увазі не простий люд, а саме жителів сірого будинку.

— Я вже казала тобі, що в моєму світі всі живуть один з одним впереміш, — вона знову усвідомила, що бреше: класових нерівностей у її світі було достатньо, але зовсім необов'язково, щоб Маркус про це знав. — У будь-якому разі тепер ти теж знаєш цю інформацію.

- Дивина! Це щось небачене! Я просто не вірю, що він міг вилікувати когось. Йому байдужий увесь світ.

- Мабуть, все-таки не весь, - Джейн знову подивилася у бік палацу, - він створив стільки вітражних сюжетів. Щось для нього важливе, як і для кожного з нас.

— Знаєш, його вітражі, попри деякі помилки, безумовно, прекрасні, але я краще замінив би їх звичайними вікнами, а біля них поставив скульптури людей і тварин так, щоб їх було видно з вулиці через прозоре скло.

— Мабуть, це було б не менш гарно.

Джейн вирішила підтримати хлопця, хоч і в душі вважала, що прекрасні картини Фелікса ніщо не перевершило б. Чомусь дізнавшись про те, що саме король їх автор, вітражі стали здаватися їй ще прекраснішими, ніж були до цього.

— Маркус мені здалося чи… Коли ти говорив про захоплення короля, ти ніби… пробач… заздрив. — Джейн здалося, що вона змогла розгадати невідому емоцію в очах Маркуса.

— Так і є, — він знову розреготався, ніби заздрити — це взагалі найсмішніше заняття на світі. — Я хотів би займатися скульптурою, хоча б для свого задоволення. Але всі ресурси створюються Феліксом, а він не створюватиме мармур для того, щоб я розважився.

- Ти не засмучуйся. У всіх світах відбуваються зміни. Колись тут усе буде інакше. Можливо, земля відновиться сама та рослини знову проростуть на ній. Ось бачиш ваш король, якому немає ні до кого діла вилікував хлопчика. Це вже щось зовсім нове та чудове. Якби ці люди були протиприродними, хіба можна було б їх зцілити?

Маркус подивився на Джейн м'яким проникливим поглядом.

— Щось зовсім нове та чудове – це ти. Більше нічого подібного в Айронвуді немає.

Джейн зніяковіла. Маркус ніколи не виходив за рамки приятельської розмови, що й зробило їхнє спілкування таким комфортним для неї. Але ця його фраза та погляд…

— Дякую, за такі слова…Ну, доброго дня тобі, — вона весело помахала йому і пішла до своєї лави, щоб забрати книгу.

- І тобі доброго дня, Джейн, - крикнув він їй услід.