Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння

Розділ 19

– Відвороту? – здивувався Дін. – Кого ж вона хотіла від мене відвернути?

– Вас, Ваша Величність, від себе, – тихо відповіла Маріта.

– І навіщо це їй знадобилося накладати на мене таке закляття?

– Леді сказала, що ви постійно її домагаєтеся, і вона вже не знає, як від вас рятуватися, – Маріта знову з-під вій кинула погляд на мене.

– Маріто, ти зовсім дурна, чи що? – гаркнув Дін. – Та що я питаю? Дурна і безмозка. У мене взагалі є дружина, якщо ти не помітила.

– Ви одружилися тільки через передбачення – так леді сказала. І дружина вам зовсім не потрібна, а потрібна леді Кенді. І ще вона сказала, що ви замкнули її, бо вона не хотіла спати з вами, щоб змирилася і погодилася.

– Слухай сюди, дівчисько. Хоча я й не маю нікому нічого пояснювати, а тобі взагалі в останню чергу, моя дружина варта тисяч таких, як ця гадюка Кенді, якій ти допомагала в спробі вбити королеву.

Ой-ой-ой! Яка я цінна! Та взагалі неоціненна! Можна і запишатися раз і назавжди.

– Не може бути! – з жахом вигукнула дівчина, поповзла на колінах до Кордевідіона і схопила його за ноги. – Ваша Величносте, пробачте мені, я не знала, клянусь, не знала, чесне слово, не знала! Клянуся вам усім, чим тільки скажете, навіть своїм життям, я не знала!

– Террі! – закликав король, похитнувшись від несподіваного нападу, і кивнув на служницю, що кліщем вчепилася в нього. Покоївка одразу зрозуміла, що треба робити, і відтягнула Маріту від ніг Діна. Потім поставила її прямо і притримала за комір. Звільнений від захоплення Кордевіон підійшов до дивана, сів поруч зі мною і сказав:

– Розповідай, хто тебе покликав до Кенді? Хто був присутній під час розмови? Що планувала зробити Кенді? Хто вдарив охоронця по голові? Хто відчинив двері? Що вона далі планувала робити? Я слухаю тебе.

– Мене Том покликав, сказав негайно йти до леді Кенді, їй терміново треба щось мені доручити, – почала розповідати Маріта. – Потім попросив Грімма сторожити зовні, щоб ніхто не помітив, що я приходила. Грімм був за дверима, поки я не вийшла.

– Грімм не чув вашої розмови? – втрутився Дін.

– Ні, Ваша Величносте.

– А Том?

– Чув, він увесь час був поряд.

– Далі.

– Потім леді сказала, що їй дуже потрібна допомога. Вона сказала, – трохи запнувшись, дівчина все ж продовжила: – Король зовсім від бажання до неї з глузду з'їхав. Вимагає, щоб вона до спальні до нього вночі прийшла, дарма, що за стіною дружина спить. Вона відмовилася, тому король її й замкнув.

– Далі, – підганяв Кордевідіон.

– Леді Кенді дала мені порошок і сказала, що треба на кухні вина взяти, розвести в ньому той порошок і пригостити охоронців, що чергують на сходах і тих, які охоронятимуть її вночі. Ті, що на сходах, пропустили по склянці, коли я почастувала їх. У підвалі випив лише один. Другий не став, як я не намагалася його спокусити випивкою, тому я залишила склянку з вином там, сподіваючись, що він потім таки вип'є його.

– Що було потім? – підганяв Дін.

– Я не знаю, чесно, не знаю. Леді хотіла тихенько вийти вночі, накласти на вас закляття і так само тихенько повернутись назад, щоб ніхто не помітив. А вранці ви втратили б до неї інтерес і випустили б її. Хто відчиняв двері, я не знаю, хто вдарив вартового, я теж не бачила. Мені було доручено лише напоїти охорону та піти.

– Все зрозуміло, – важко зітхнувши, чоловік підвівся на ноги. – Коротше, де Кенді, ти не знаєш, – констатував він.

– Чому? Якраз, де вона зараз, я знаю.

– Так що ж ти мовчала весь цей час, чортова лялька?! – визвірився на дівчину Дін.

– Адже ніхто не питав... Я думала, мене звинувачують у тому, що вино вкрала. Ну, і в тому, що стражників напоїла, але я ніякої шкоди їм не зробила. Леді Кенді сказала, що вони посплять годинку, а потім прокинуться, і все.

– Маріто, ти настільки непрохідно тупа? Навіть не зрозуміла, що наразила на небезпеку демонову безліч людей, які всі в цей час спали й навіть поняття не мали, що з ними трапитися може, що завгодно, – Дін був у нестямі від злості. – Палац, цю годинку, як ти кажеш, зовсім ніхто не охороняв, крім зовнішніх стражників біля дверей та королівських гвардійців на території. Усередині не було жодної охорони, ти розумієш це, пустоголова, чи ні?!

– Так я ж...

– Заткнися, поки я не прикінчив тебе зараз же. І твоє щастя буде, якщо ми спіймаємо Кенді! Якщо ні, відповідатимеш по всій строгості закону. Тобі ясно? – дивлячись на дівчину, що відчайдушно киває в згоді, Дін уже трохи спокійніше запитав: – Де вона?

– Ховається в коморі, я там її замкнула, – швидко промовила Маріта.

– Навіщо?

Вона не встигла повернутися до підвалу. Тільки-но спустилася на перший поверх і чекала на ту людину, яка мала замкнути її, а тут зверху збіг пан Мерід і помчав до дверей. Леді ледве встигла сховатися за ріг.

Майже одразу ж за ним прибіг пан Ростон і вирушив у підвал. Вона зрозуміла, що він одразу виявить, що її там нема. Прокралася до мене в кімнатку і наказала сховати її, тільки не в себе. На випадок, якщо будуть обшукувати кімнати слуг. Ну, я її й замкнула в коморі.

– Коли ти її мала випустити? – питання сипалися одне за одним.

– Під час обіду. Тоді б вона знайшла того чоловіка, який мав її зачинити, щоб допоміг їй вийти за межі палацу, – останні слова Маріта майже прошепотіла, бо зовсім видихнулася.

– Кевін! – на поклик зазирнув слуга Діна. – Мерід тут?

– Так, з охоронцем, – повідомив Кевін.

– Нехай охоронець йде до себе й звідти не висувається до мого розпорядження. Усі вартові, які прокидатимуться, теж нехай носа не показують. Террі, знайди Ростона і скажи, нехай йде сюди. Сама теж повернешся. Мерід, – крикнув Кордевідіон.

Головний радник увійшов уже у звичайному костюмі. Дін покликав охоронців, що були його спальні та у моїй вітальні. Зачекали Террі з Ростоном і, коли всі були у зборі, оголосив:

– Федеріка, Террі, Кевін – ви залишаєтеся тут, охороняючи королеву. Грет, Робін, Ростон та Мерід зі мною. Ну, ходімо, добродійниця скривджених, – обернувся Дін до Маріти. – Показуй, де ховається від королівського свавілля та домагань бідна невинна леді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍