Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння

Я тільки рота відкрила, щоб виявити бажання з ними піти, але Кордевідіон сказав, як відрізав:

– Нікуди! Террі, – звернувся він до моєї покоївки, – якщо Її Величність спробує вирушити за мною, дозволяю тобі потримати її на руках до мого повернення. Зрозуміло всім? – ми синхронно кивнули, куди ж ще ясніше?

Не минуло й пів години, як усе було закінчено. Кенді, чекаючи звільнення, знайшлася саме там, де замкнула її Маріта. Вона відчайдушно відбивалася, але що можна зробити проти двох скелетів, наділених нелюдською силою? Грет і Робін миттю її скрутили й відтягли до підвалу, де й залишилися на варті. Інші повернулися до мене в спальню. Щось останнім часом не спальня в мене, а прохідний двір.

Коли чоловіки увійшли, я навіть піднялася, з хвилюванням вдивляючись у них. Начебто ніхто не постраждав.

– Ну що? – не витримала я.

– Її зловили.

– І що будемо робити далі? – продовжувала я допитуватися.

– Спати будемо, – спокійно повідомив Дін, наче можна заснути після такого, тим більше скоро світатиме. – Спати! – повторив він, дивлячись на моє здивоване обличчя. – Федеріко, можеш вирушати до себе, дякую, що підтримала мою дружину.

Перша статс-дама ввічливо вклонилася королю і піднялася, але не встигла далеко відійти, бо похитнулася та мало не впала.

– Меріде, – повернувшись до Федеріки, яка вчепилася за спинку стільця, покликав Кордевідіон, – віднеси леді Федеріку до її кімнати.

«Он як! Виходить, не тільки я зрозуміла, що тут потрібні курси з аутотренінгу», – подумала я, бачачи, як тепер обидва почервоніли одночасно. Мій чоловік лише хмикнув, коли Мерід з надзвичайною запопадливістю кинувся виконувати королівську волю. Він підхопив на руки строгу даму, як просте дівчисько, і рвонув із кімнати.

– Ростон, ти теж можеш йти відпочивати. Вранці ви всі будете мені потрібні.

Коли той покинув спальню, Дін відправив Кевіна чергувати за двері й, наказавши Террі залишатися в кімнаті, вирушив до себе. Тільки я, за допомогою покоївки, зняла халат, діадему і видерлася на ліжко, чоловік повернувся вже в халаті та завалився поруч зі мною. Не давши мені навіть слова сказати, попередив:

– Лежи й не смикайся! Я сказав – спати, значить, спати, – і закрив очі.

Ну що ж, королівський наказ є наказом. Закрила очі й миттєво заснула, навіть не встигнувши усвідомити, що спати не хочу зовсім.

Прокинувшись, перше, що подумала, було: «Ось чаклун безсовісний, знову мене приспав». Тихенько скрипнули двері, і я, відкривши очі, побачила серйозний погляд Діна, який щойно увійшов до спальні. Він був у костюмі глибокого синього кольору із золотистим блиском, а на плечах – накидка такого ж кольору. Голову прикрашала висока золота корона з жовтим камінням. Я навіть забула, що хотіла сказати, коли він підійшов до мене.

– Наталю, будь ласка, одягни те, що приготує Террі.

– Навіщо? – серце стиснулося від передчуття.

– На судове засідання, – на жодне засідання я не хотіла, про що одразу повідомила Діну.

– Це необхідно, бо йдеться про замах на тебе. Крім того, коли я оголошуватиму вирок, прошу не висловлюватися, що б я не вирішив. Добре?

– Добре, – відповіла я, дивлячись, як за ним зачинилися двері, і не бажаючи не лише висловлюватися, але й бачити нічого.

– Пані, – я відвернулася від дверей і подивилася на покоївку. – Пані, не хвилюйтеся так. Незалежно від того, яке рішення прийме Його Величність, ця жінка його заслужила.

– Террі, якою б вона не була, вона жива людина, а мій чоловік може засудити її до смерті. Я просто не можу про це спокійно думати, – зізналася я своїй служниці.

– Але ж вона могла вас убити, та ще й посміялася б, якби їй це вдалося. Таких людей жаліти не можна. Якщо король не вживе заходів, вона знайде момент, щоб повторити спробу. І, можливо, іншого разу ніхто не встигне вас врятувати.

«Та що ж ви всі такі розумні? – подумала я, дивлячись на Террі. – Я теж все це чудово розумію. Але не можу я спокійно думати про те, що, можливо, через деякий час людину позбавлять життя. Нехай навіть таку гидоту, як Кенді, але живу людину».

У той момент, коли вона кинула в мене закляття, я сама з радістю придушила б її власноруч. Але вже тверезо розмірковуючи, зрозуміла, що не зможу. Суддя з мене ніколи не вийде. Та й Величність з мене ніяка. Все, що знаю про королев, взяла з художніх фільмів. У тих фільмах вони були пихатими, гордими, жорсткими, якщо не сказати, жорстокими. Мені такою ніколи не стати.

Я відкрила рота, щоб відповісти Террі, але тут пролунав мелодійний дзвін, як на обід. Тільки-но він стих, як за ним пролунав інший, а потім ще один.

– Що це?

– Це сигнал, що відбудеться нарада, на якій всі придворні повинні бути присутніми, – відповіла служниця на моє запитання. – Пані, вам теж час збиратися.

Сумно зітхнувши, я вирушила в маленьку кімнатку провести необхідні ранкові процедури, а потім сіла на короб із брудною білизною й засмутилася. Чому мені треба туди йти? Я не хочу! Не бажаю бачити нахабну моську колишньої коханки Діна.

Як тільки подумаю, що він спав з нею, з цією відьмою в жіночому образі, все всередині перевертається. Я прекрасно розумію, що він не хлопчик шістнадцяти років або близько того. І що у нього були жінки, ще й чимало. Я до цього спокійно ставлюся, бо все це було давно і неправда. Але те, що він спав з цією... Чому мене це так засмучує?

Не давши мені спокійно посумувати, неспокійна покоївка відчинила двері і повідомила, що все готове до вдягання. Ще раз зітхнувши, я попрямувала в спальню, де вже була одна із фрейлін:

– Аертіна?

– Дієріна, Ваша Величносте, – ось, чорт, знову переплутала.

– Вибач, Дієріна. Ти щось хотіла?

– Волосся вам укласти, Його Величність розпорядився.

Я тільки головою згідно кивнула. Укласти, так укласти. Мабуть, Кордевідіон вирішив зробити з мене справжню королеву, ну хоча б зовні. Дієріна виконала свою роботу та втекла.