Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Я все! Хочу піти!

Батько з Алексом переглянулися, тато хмикнув і створив мені повітряний фільтр. Дихати стало легше.

— Усе одно, я пішла звідси, мені вже погано.

Ось після цих слів мене підхопили на руки і швидко винесли. На повітрі стало легше. Голова почала боліти просто нещадно.

— Отруїлася, — констатувала мама, — Лія ще маленька, тому так швидко відчула. До мене кілька студентів уже підходили зі схожими симптомами. Щури, охайністю не страждають, тому навіть у повітрі там повно зарази.

Мама видала якоїсь мікстури з огидним смаком і відправила відпочивати. Ось тут я відчула себе маленькою дівчинкою, яка ну ніяк не хоче залишатися сама. Алекс із задоволенням побув зі мною, згорнувся клубком на ліжку і дозволив його гладити і м'яти. Я, перетворившись кошеням, відчула ще більшу слабкість, що навіть лапи погано тримали мене. Друг насторожився. Коли мало не впала, підставив голову і не дав упасти з ліжка. Підштовхнув до себе. Я дошкандибала до його живота і влаштувалася в теплі. Навколо мене згорнулися клубком і трохи вилизали. Швидко попливла в сон. Через якийсь час відчула батька і його руки, що погладили мене.

— Лежи-лежи, — сказав дуже тихо Алексу. — Ніс гарячий. Попрошу Маїту зайти до малятка.

Ще через якийсь час відчула маму і як мені щось влили в пащу. Це щось було гірким і тягучим. Допомогли проковтнути.

— Лише година минула, як мікстуру випила, мало б полегшати. Напевно, через те, що вона маленька, у неї важче проходить. Алекс, якщо за півгодини жар не мине, береш у руки і біжи до мене в лікарську. Це на першому поверсі.  Якщо ніс буде холодним, може далі тут спати.

Уранці прокинулася одна у своєму ліжку. Алекс сидів на підвіконні й читав щось на планшеті.

— Привіт, — сказала хрипло. — А що вчора було?

— Що ти останнє пам'ятаєш?

— Я заснула кошеням.

— Мама твоя приходила, давала ще зілля. Потім ти спала весь час. Ще через кілька годин перетворилася і переплутала мене з плюшевою іграшкою. Спробувала потягти під ковдру. Довелося обережно вибиратися і віддати на поталу плюшевого ведмедя. Ти йому вухо гризла і я боюся, моє б відгризла. Зубки були аж ніяк не людські.

Я зніяковіла, було дуже ніяково, що він таке бачив. Друг усе це говорив із такою серйозною фізіономією. А потім усміхнувся і весело розсміявся.

— Бачила б ти себе зараз. Така кумедна. Насправді я просто мав уже йти, а тут ти дуже вчасно обернулася і стала намагатися обійняти мене. Боявся, що розбуджу.

— Я погризла іграшку?

— Трохи. Як ти почуваєшся?

Прислухалася до своїх відчуттів.

— Усе добре. Тільки їсти хочу і ще дещо куди. А ти б міг, — зам'ялася.

— Виходжу, — сказав Алекс із посмішкою.

Варто було другові вийти, я швидко переодяглася і, схопивши свій рушник, гребінець і зубну щітку з пастою, втекла в душові. Алекс наздогнав мене біля них. Зайшов першим і перевірив, що там нікого в негліжі немає.

— Заходь, вільно.

— А котра година?

Друг повернув мою руку з годинником і клацнув по ньому. Я посміхнулася, подивившись на час, сьома ранку. Швидко привела себе до ладу, і ми поспішили в їдальню.

— А тебе на загальне тренування не загнали?

Алекс здивовано подивився на мене. А потім від друзів дізнався, що благополучно її прогуляв і вона була о шостій ранку.

— На перший раз пробачаю, — пробасив Ялін, — до того ж, ти малу стеріг. Як самопочуття Лія?

— Добре! А щурячі нори вже заклали?

— Не знаю, у діда запитай. І хочу подивитися, чого тебе тут навчили.

— Сальто робити!

— Ага, з гойдалок, — доповнив похмурий друг. — З її стрибків, одразу всі за серце хапалися.

На сніданок прийшла перша з родини, потрапивши в невелику чергу. Потім підійшов батько з мамою, брати, обидва дідусі, бабуся з дядьками. А за кілька хвилин і студенти з Лішкортом. Мама одразу обійняла мене і поцілувала в маківку. За столом не стала питати про щурячі нори. А от щойно доїли, уважно подивилася на дідуся Севіра.

— Що?

— Нори, адже їх уже заклали?

— Звичайно!

— Упевнений, що повністю і якісно?

— Так, мала, зараз ти і перевіриш!

Кивнула із задоволеною посмішкою. Сімейство зібралося повним складом у кабінеті. Туди ж зайшов і правитель, його на сніданку не бачила.

— Ну що там із норами? — запитав батько. — Щурів точно всіх виловили. Діти погралися добре. Мама потім лікувала тих, хто відзначився. Хтось примудрився зжерти пару щурів, — у батька так обличчя скривилося при цьому.

— Мені просто все не дають спокою ці дивні папуги. Раніше вони до дідуся прилітали, правильно?

— Так, — підтвердив Севір.

— А тепер до кого?

Рідні задумалися, правитель схрестив руки і хмикнув.

— Підкажи нам, крихітко, — попросив він з усмішкою.

— Знала б, сказала!

— А даром, — вкрадливо попросив правитель.

Подивилася на Януша, він тільки очі закотив і сів на стілець, мене посадив до себе на коліна й обійняв.

— Хто покаже і потім віддуватися буде? — тихо запитала в брата.

— Не бійся, на нас кричати дідусь не буде.

— Дітки, покажіть, що знаєте!

— Дідусю, ми ще не знаємо, — сказав спокійно Януш, — але зараз подивимося. Лія від чогось нервує просто.

Обличчя, яке побачили, нам ні про що не сказало. А от дідусь Севір скрипнув зубами, батько насупився. Дідусь Теос подивився на родичів уважно.

— Судячи з гляділок, той, кого я не знаю. І хто він?

— Років двадцять тут служить, нарікань немає жодного, — видихнув Севір. — Розумію, що перепитувати марно. Просто це боляче...

— Як я вас розумію, — тихо промовив правитель і трохи голосніше додав — зрада ніколи не буває приємною. Як і смерть відданих людей. То що ж він такого передавав?

— Як справи у фортеці, чим вона живе, що робить. Короткі звіти, — сказав Януш і я відчула, як він напружився, — Останні місяці став доповідати про нас із сестрою. Його попросили стежити за нами й успіхами сестри. На щастя, він не писав про її володіння магією.