Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-Як ти в біса могла не почути, що Софі пішла?!-кричав я, перевівши на неї свою увагу і активно жестикулюючи.

В руках я тримав телефон і безперервно телефонував пташці, та марно. Вона не відповідала. Її телефон був просто вимкнутий.

Я вже вигадав собі усе: викрадення, шантаж, вбивство. З Софі могло статись що завгодно. Ще вчора її скажена матір була тут. А днем раніше я ледь не вбив через неї батька, який міг спланувати викрадення, щоб змусити мене відмовитись від бізнесу.

Та я бляха залюбки б відмовився, тільки аби Керр просто зараз опинилась в моїх обіймах.

Я лютував. Був готовий знищити і вбити. Рознести весь Паял і не лишити тут каменя на камені.

Та ще й Інес!

Пташка зникла і я мав повірити, що її подруга до цього не причетна? Після того, як спровадила мене і дорікала, що Керр від мене втомилась?

-Ти зрадниця, Інес! І це не перша твоя зрада!-вигукнув я і ткнув їй в груди пальцем,  нагадуючи, що зовсім нещодавно вона погрожувала Софі.

Я не довіряв їй. Зовсім не довіряв. Чекав від неї нової підлості. Бо Інес хитра, як та лисиця. Вона могла прокрутити усе під моїм носом, а я бовдур навіть не помітив.

-Не смій так з нею розмовляти!-вигукнув Шелбі, вступаючись за свою дівчину.

Інес, не вірячи, що я міг таке сказати, похитала головою.

-Ось чому вона, в біса, втекла від тебе! Бо ти божевільний!-вигукнула дівчина з-за спини Шелбі.

Я заскреготів зубами і дістав з кишені цигарки, вставивши одну між губ. Це мало мене трохи заспокоїти.

Всі хлопці стояли навколо нас біля квартири в Паялі, опустивши голови. Як мої кляті підлеглі, могли прогавити одну маленьку блондинку? Я не вірив, що працюю з такими недоумками. Хіба я міг довірити їм якусь важливу справу, коли вона навіть за моєю дівчиною не можуть встежити?

-Хто бляха сьогодні мав стежити за будинком?!-вигукнув я і Шелбі схопив мене за руку.

-Не дурій, Кем! Хлопці не винні!-гаркнув друг і я відкинув його руку. Невинних у цій ситуації нема. Навіть я винний, що не лишився.

-Я був на варті.-повідомив Юджин і зробив крок вперед.

Я глибоко затягнувся цигаркою, так що майже половина одразу зтліла і випустив дим.

Юджину я довіряв точно так само як Шелбі. Вони були моїми найвірнішими людьми, тож я не сумнівався, що він каже правду. Та лишалось відкритим питання, як же вона тоді в біса зникла і чи не сталось з нею щось жахливе?

-Ніхто справді не виходив з будинку. Та не хвилюйся, Кем. Я знайду її.-сказав Юджин і я кинув на нього погляд. Він зробить це. Я певен. Дістане її з-під землі.

-Я сам знайду Софі.-втрутився Шелбі і я підняв руку в гору, ступивши до них з Інес крок.

-Ні, брате. Цього разу ти не втручатимешся. Пошуками займатиметься Юджин.-гаркнув я.

Моє рішення залежало від багатьох факторів і найперше це Інес. Якщо вона якось причетна до цього, а я впевнений, що причетна, то Шелбі покриватиме її. Крім того він не зможе як слід її допитати і певно навіть не напружуватиметься з пошуками, бо так попросить його дівчина. Тож зараз братська довіра між нами похитнулась. Я вірив Шелбі, але не вірив йому коли поряд Інес.

-На виїзді з Паялу є камери спостереження. Я перевірю усі авто, які виїжджали звідси вночі і пробʼю кожного водія, а потім допитаю. Хтось вивіз її, тільки питання куди. Бо пішки, хвора Софі далеко не зайшла б, а хлопці прочесали усю територію.-сказав Юджин і я знову поглянув на Інес.

-Якщо тільки вона не схована десь у нас під носом.