Публій Овідій Назон - Любовні елегії. Мистецтво кохання

й співом своїм посеред хвиль чарував.

Грати й на наблі{237} учись, обіруч бий у струни доладно:

   Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.

Знай Каллімаха пісні й поета із Косу, й Теосця{238},

[330]   Що на бенкетах співав, старець, славитель вина.

Знай і Сапфо, найсолодшу Сапфо, й того, хто про Гету

   Нам оповів, крутія{239}, як то він батька дурив.

Щось із Проперція теж, із чутливого, варто читати,

   Щось іще з Галла, а щось, миле, з Тібулла іще,

Чи із Варрона{240} — про золоте, що сестрі твоїй, Фріксе,

   Руно нашкодило так, чи про того втікача

З Трої — Енея, про перший зачин високого Риму, —

   Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.

Може, й моє до згаданих тут долучиться ймення,

[340]   Може, в летейську ріку твори не кануть мої —

Скаже хтось: «От почитай, як тонко пише співець наш,

   Як він і чоловіків розуму вчить, і жінок,

А чи із трьох його книг — про любов — підбери собі дещо

   І з розумінням, чуттям ніжно ті вірші читай;

Чи із послань — із творів, що він, уперше для Риму

   Склав їх, теж до ладу спробуй озвучити їх».

Хай так і буде! Тебе прошу, Фебе, й тебе, охоронцю,

   Вакху рогатий, і вас — дев’ять співучих богинь!

Хто б сумнівався, що після вина саме в пору й у танці

[350]   Звабними рухами рук зачарувати усіх?

Хто б то не подивляв мастака-танцюриста на сцені?

   От що таке для очей тіла проворного рух!

Дівчині, хай це дрібне, але й в кості грати не вадить,

   Варто їй знати і тут всі хитромудрі ходи.

То нехай кине на «три», а то гарненько зміркує,

   Як їй тут бути, який, хитрий, придумати хід.

Є і в «розбійників» гра; ось тут дивися в обидва:

   Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох.

Воїн без пари — далі вояк, дарма що в полоні,

[360]   Часто вертається він, хоч і мав намір іти.

В сітку відкриту хай кидають кульки — їх по одній ти

   Вправно раз по раз бери, інших, однак, не торкайсь.

Є іще ось яка гра: тут стільки ліній є, скільки

   Рік, що по колу біжить, має в собі місяців.

Є ще така: трьома камінцями її починають;

   Виведеш їх в один ряд — то перемога твоя.

Тисячі ігор тих є! І дівчині конче їх знати:

   Саме за грою, бува, паросток пустить любов.

Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга:

[370]   Спокій у грі берегти — це неабияка річ.

От, захопившись, бува, розкриваємось, необережні:

   Що потаємним було — часто вигулькує в грі.

Гнів постає, гидке оте зло, жага багатіння,

   Потім — образи, сварки, непогамовна злоба.

Всяке почуєш тоді, здригається навіть повітря, —

   Всяк у підмогу собі месників кличе, богів.

Правила гри — вже ніщо; чуже чи своє — упереміш.

   Вигуки, сльози, кляття — сам я був свідком того.

Хай від такої ганьби береже вас, дівчата, Юпітер:

[380]   Під час такої-от гри де вже подобатись вам!

Ось це й усе, на що вам природа не поскупилась;

   Більше всіляких забав в нас є, у чоловіків.

Тут перегони з м’ячем, тут списи, розгонисті кола,

   Зброя всіляка, щити — й кінь, що по кругу біжить.

Тож не для вас усе те: поле Марсове, Тибр і студені

   В спеку води джерел{241}, діви й жінки, не для вас.

Портик Помпеїв зате, коли жар від коней етерних

   Діви чоло обдає, — вам насолода й хосен.

Часто відвідуйте храм лавроносного Феба, що в морі

[390]   Нам посприявши в бою, флот єгиптян потопив,

Радо бувайте і там, де сестра і дружина вождева{242}

   В честь корабельних звитяг пишні колони звели.

Де вівтарі, де мемфійську телицю{243} обкурює ладан,

   Де й три театри{244} — й щоб там на видноті ви були;

Далі — й арену, де кров на піску ще парка, а потому —

   Цирк, де довкола стовпа — вихор гарячих коліс.

Що приховав — немов закопав: ніхто й не згадає.

   Так-от і врода: чого, схована, варта вона?

Краще співай, ніж Тамір і краще грай на кітарі,

[400]   Ніж Амебей{245}, а однак, хто б ти був без слухача?

От приховав би свій твір Алеллес із Косу — донині

   В морі Венера{246} була б, десь у його глибині.

А чого прагне співець, про священні співаючи речі? —

   Слави: всю працю свою славі присвячує він!

Дбали колись і боги, й вожді про поетів, а хорам

   Дяку складали гучну і нагороду в свій час.

І величавим було, і святим імення поетів,

   Дорогоцінні не раз їм подавали дари.

Енній{247} з Калабрії честь мав таку, Сціпіоне великий,

[410]   Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти.

Нині — зневажено плющ: хоч як ушановуй мистецтва

   Вчених сестриць, а тебе, врешті, назвуть лінюхом.

Хай там! А ми, й не склепляючи віч, слугуємо славі!

   Без «Іліади» й Гомер нині б Гомером не був!

Хто про Данаю б чував, якби у тій замкнутій вежі,

   Вік весь вона пробула, аж до старечих сивин?

Ось чому, кралі, посеред юрби вам варто бувати,

   Часто ж ідіть за поріг — просто пройтися собі!

Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу отару,

[420]   Так і Юпітера птах падає на голубів.

Хай і красуня покаже себе