Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

побита, з купою синців, подряпана, ледь жива. На потилиці у неї ви­явилося широке садно. Ейлін била її головою об підлогу, і це могло б погано скінчитися, якби Френк не прибіг вчасно. У Солберґа спочатку склалося враження, що Ейлін і справді була неосудною, що вона несподівано втратила розум і що її дикі крики на адресу Рити та Ковпервуда — не більше ніж плід хворої уяви. На якийсь час він у це повірив. І все ж слова Ейлін не йшли йому з голови. До самого Солберґа годилося б викликати лікаря — після пережитого потрясіння він ледве тримався на ногах, губи у нього були сині, а обличчя — мертвотно-бліде.

Риту перенесли в сусідню спальню та поклали на ліжко. В хід пішли примочки, холодна вода, компреси з арніки, і коли Френк зайшов до коханки, та вже оговталася та почувалася краще. Все ж вона була ще дуже слабка та жорстоко страждала як фізично, так і морально. Лікареві сказали, що гостя оступилася і впала зі сходів. Коли Ковпервуд увійшов до Рити, їй робили перев’язку.

Як тільки медик розпрощався, Френк наказав покоївці, котра доглядала за Ритою:

— Принесіть перевареної води.

Ледве вона зникла за дверима, він нахилився і поцілував Риту в спотворені розпухлі губи, потім застережливо приклав палець до власних уст.

— Ну, як, Рито? Тобі краще тепер? — тихо спитав він.

Жінка відповіла ледве помітним кивком.

— Тоді слухай уважно, — сказав Ковпервуд, нахиляючись до неї та намагаючись промовляти чітко та виразно. — Спробуй усе збагнути і затямити і роби так, як я тобі скажу. Ніяких серйозних каліцтв у тебе немає. Ти скоро одужаєш. Усе це минеться безслідно. Сьогодні ж тебе вдома відвідає інший ліккар, я за ним уже послав. Гарольд поїхав за сукнею для тебе. Він скоро повернеться. Як тільки почуватимешся трохи краще, тебе відвезуть у моїй кареті додому. Не турбуйся. Все буде гаразд, тільки ти маєш усе заперечувати, чуєш! Рішуче все! Стій на тому, що пані Ковпервуд збожеволіла. Завтра я побалакаю з твоїм чоловіком. Пришлю до тебе досвідчену доглядальницю. Тільки, будь ласка, будь обережна, думай про те, що й як будеш казати. Головне — не хвилюйся і нічого не бійся. Ти і тут, і вдома — в цілковитій безпеці. Пані Ковпервуд більше тебе не потривожить. Про це я подбаю. Мені так шкода тебе, Рито, я так тебе кохаю. Знай, що я завжди з тобою. Те, що сталося, не повинно відбитися на наших стосунках. Більше ти її ніколи не побачиш.

Проте Френк знав, що колишнього не повернути. Переконавшись, що про стан Рити причин хвилюватися немає, чоловік пішов до Ейлін, аби ще раз побалакати з нею і за можливості заспокоїти. Він застав її вже на ногах, дружина одягалася і, так виглядало, прийняла якесь нове рішення. Поки вона лежала на ліжку, обливаючись слізьми, в ній стався перелом. Якщо вона не має більше жодної влади над Ковпервудом, якщо вона не може змусити його щиро покаятися, то краще буде піти від нього. Френк її розлюбив, це зрозуміло, інакше він не став би так палко захищати Риту і з нею ніколи б не обійшовся так грубо. І все ж вона не хотіла в це вірити. Чоловік був такий уважний до неї, такий ніжний колись! Ейлін ще не втратила надії здобути перемогу над Ковпервудом і своїми суперницями — вона занадто кохала його, щоб так відразу здатися, але вважала тепер, що допомогти їй може тільки розлука. Лише страх назавжди втратити її поверне розум Френкові. Вона встане, одягнеться і поїде в якийсь готель. І більше він її не побачить, хіба сам прийде по неї. Хоч як би там було, його зв’язку з Ритою Солберґ вона таки поклала край, хоча б на якийсь час, зі зловтіхою думала Ейлін, а з Антуанеттою Новак можна буде розправитися пізніше. Серце у неї хололо, голова тріщала, в грудях тіснилися такі злість і біль, що жінка вже не могла більше плакати. Коли Ковпервуд увійшов, Ейлін, стоячи перед дзеркалом, тремтячими пальцями застібала ґудзики на костюмі та поправляла зачіску. Цього Френк ніяк не очікував і тому навіть дещо сторопів.

— Ейлін, — сказав він, підходячи до дружини, — чому б нам спокійно і мирно не обміркувати тепер усе? Ти зопалу наробиш дурниць і потім будеш жаліти. Тобі це треба? Даруй мені. Невже ти справді могла подумати, що я тебе розлюбив? Я кохаю тебе, як і раніше, Ейлін. Усе це не так страшно, як тобі видається. Мені здавалося, що я маю право очікувати від тебе більшої чуйності та розуміння після всього, що ми пережили разом. І потім, у тебе немає жодних підстав звинувачувати мене та влаштовувати таку сцену.

— Немає підстав? — обурилася Ейлін, відриваючи погляд від дзеркала, перед яким вона щойно, в сумі та задумі, пригладжувала своє рудувато-золотисте волосся.

Щоки її пашіли, очі почервоніли від сліз. Жінка раптом, як наяву, нагадала йому ту шістнадцятирічну дівчинку в червоному каптурі, котра стрімко збігла на ґанок батьківського дому і з першого погляду так вразила його уяву багато років тому. Яка вона була гарненька тоді! Цей спогад викликав у ньому приплив ніжності до Ейлін.

— І ти смієш таке казати, ах ти ж брехун! — продов­жувала вона лютуючи. — Даремно вважаєш, що я нічого не знаю. Думаєш, дарма за тобою цілий місяць по п’ятах ходили нишпорки? Негідник ти і більше ніхто! Ти просто намагаєшся вивідати, що мені відомо про тебе, а що ні. Достатньо відомо, під саму зав’язку, не турбуйся! Більше ти мене не надуриш своїми ритами, антуанеттами, парубоцькими квартирами й апартаментами для побачень. Я тебе наскрізь бачу, вітрогоне! І це після всіх твоїх клятв і запевнень у коханні! Тьху, гидота!

Вона знову люто почала заколювати волосся шпильками, а Ковпервуд, вражений силою її пристрасті, мимоволі милувався дружиною. Оце темперамент, вона така, як він!

— Ейлін, — м’яко сказав він, не втрачаючи надії все ж таки умилостивити її, — не будь настільки сувора зі мною. Невже не можеш второпати, що життя бере своє й опиратися йому важко? Невже в тебе немає ні краплі співчуття до мене? Я вважав тебе великодушнішою, очікував від тебе більшої чуйності. Не така вже я погана людина.

Він дивився на неї задумливим, ніжним поглядом, сподіваючись, як завжди, зіграти на її