Ема Ноель - Моя зухвала, Ема Ноель

Глава 29

Відчиняю двері ванної кімнати. Руслан лежить у ванній із заплющеними очима, звісивши руки через край. Але щойно я заходжу, повертає голову й дивиться на мене. Стомлено, жадібно, із сумом, немов я щось далеке, недосяжне, але разом із тим дуже бажане.

Або мені хочеться, щоби він так дивився на мене?

Зачиняю двері й роблю два кроки всередину. Втягую повітря на повні легені й шумно видихаю.

Хвилююся.

Розв’язую пасок. Під пильним поглядом Руслана розгортаю халат, струшую його з плечей і шовкова тканина легко зісковзує на підлогу. Під халатом немає нічого.

Спостерігаю за реакцією чоловіка. Його очі спалахують бажанням, блиском, від якого в мене сироти витанцьовують шкірою.

Від його погляду, сповненого жаги, стаю сміливішою, і підходжу до чоловіка. Руслан просто спостерігає. Не бачу ні осуду, ні відторгнення на його обличчі. Просто мовчазне очікування.

Підходжу до чоловіка, залажу у ванну й сідаю на нього зверху. Дозволяю йому роздивитися мене, у той час як сама жадібно вбираю його реакцію, насолоджуюся туманним поглядом, сповненим бажання.

— Ти навіть не уявляєш, яка ти гарна, — шепоче хрипким голосом, накриваючи мою талію долонями. Стискає так, ніби стримує бажання схопити з усієї сили і…

Тягне мене до себе. М’яко стискає волосся на потилиці мокрою рукою. Зупиняє в декількох міліметрах від своїх губ. Подається вперед і проводить язиком по моїх вустах, пробує їх на смак, і штовхається всередину, розкриваючи мій піддатливий рот. Проводить кінчиком язика по моєму.

Тихий хрип зривається з моїх губ. Не знаю, як у нього так виходить, поцілунками викликати таку бурю емоцій. Метелики пурхають всередині, шматують моє тіло не крихкими крилами, а лезами.

І це мені подобається.

У відповідь на мій стогін чоловік гарчить і стискає моє волосся сильніше. Його пальці на моїй талії до болю впиваються в шкіру, вдавлюють мене в його тверде тіло. Поцілунок перетворюється в торнадо, у якому він чи то намагається мене з’їсти, то чи залюбити одним лише язиком.

Руслан переривається на мить. Дивиться на мене божевільним поглядом, у якому я бачу болісне бажання.

— Ти ж розумієш, що прийшовши до мене в такому вигляді, звідси ти вийдеш жінкою, а не дівчиною, — говорить хрипко. Знову стискає волосся, владно, але не завдаючи болю.

— Розумію, — відповідаю й сама тягнуся до нього.

— Будеш зверху, — говорить швидко. — Якщо буде занадто боляче, зможеш сама зупинитися.

Поки я цілую Руслана, він опускає одну руку вниз, проводить пальцем між складочок, знаходить чутливе місце, про яке я вже знаю завдяки йому, й натискає на нього. Видихаю стогін у його жадібний рот. А він зі ще більшим завзяттям цілує й пестить мене пальцями там.

Сироти скупчуються внизу живота, погрожуючи вирватися назовні в будь-яку мить не метеликами, а вибухом нової зірки. Моє тіло вимагає розрядки. І ще чогось дуже важливого.

Я опускаю руку вниз і намацую його тверду плоть. Вперше торкаюся його там. Радію, що нарешті можу це зробити. Дотик до нього виявляється приємним. Але розмір злегка лякає. Заспокоюю себе тим, що якщо інші отримують від цього задоволення, і я цього хочу, то перший раз чи рази можна й потерпіти біль.

Направляю голівку в себе. Дуже повільно починаю опускатися, притримуючи стовбур рукою. Поки незвично, дивно, але не боляче.

— Прибери руку, — шепоче Руслан наказовим тоном.

Прибираю руку і збираюся опуститися на нього повністю, але Руслан міцно тримає мене за стегна і не дає цього зробити.

— Тшш, не поспішай, — видихає в мій рот.

Мне мої губи жадібно. Одну руку повертає на чутливе місце й пестить, спочатку повільно, а потім усе швидше, несамовито. Я хапаюся за бортики ванної руками, тому що ледь можу втриматися. Здається, я зараз упаду.

Руслан повертає руку на мої стегна й міцно тримає, не дозволяючи опуститься на нього. Продовжує пестити мене там же, ковзаючи вже не пальцями, а своєю збудженою плоттю.

Моє тіло здригається в оргазмі. Перед очима туман, повіки опускаються. Руки теж слабнуть, тремтять, й насилу тримають. Вже не стримую гучних стогонів, жадібно хапаючи повітря.

Стогони, які переростають у крик.

Мій раптовий крик і широко відкриті очі, коли Руслан стискає мої стегна й одним різким рухом повністю насаджує мене на себе.

Це з біса боляче!

Хочеться вдарити або вкусити його за це!

Він же сказав, що я сама зможу зупиниться, а замість цього…

Хоча...

… напевно, він зробив правильно.

Краще одним махом, відразу, швидко, ніж довго й повільно мучитися.

Його руки вже не стискають, а м’яко погладжують мою шкіру. У погляді ніжність і всеосяжна любов. Ледь відчутні дотики пальців розслабляють. Чоловік погладжує мене, рухаючись руками вгору, від стегон до талії, до грудей, шиї. Затримується на обличчі. Торкається вуст і окреслює їхні контури пальцями.

— Ти як? — питає тихо.

Моїм обличчям розповзається нахабна посмішка. Я — чудово, насправді, тому що це сталося. З тим чоловіком, якого я кохаю. Кохаю, як нікого й ніколи не зможу покохати. Навіть якщо мені ніхто не повірить, я знаю, що це факт.

— Здається, так, — кажу у відповідь.

Печіння й біль вщухли і я пробую зробити перший рух. Повільно, невпевнено… трохи неприємно. Трішки болить, але я все ж рухаюся, намагаючись не звертати уваги на неприємні відчуття. Пальці чоловіка знову чіпко змикаються на моїх стегнах і змушують зупинитися.

— Якщо боляче, не треба, — голос Руслана раптом стає зовсім іншим. Не тим ніжним, хмільним, хрипким, а суворим, жорстким.

— Все добре, Руслане, — відповідаю впевнено. Він послаблює хватку, але продовжує м'яко стискати мої стегна. — Можна потерпіти, — додаю після кількох повільних рухів. — Я хочу, щоби ти теж… — на секунду замовкаю, шукаючи потрібні слова. Але рухаюся на ньому вже сміливіше, звикаючи до дивних і злегка неприємних відчуттів, через які починає пробиватися тонкий промінчик насолоди, — … отримав задоволення, — нарешті, закінчую фразу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍