Ендрю Мейн - Хованки з хижаком, Ендрю Мейн

— То хто ця дівчина, повтори-но? — питає він.

— Саммер Озборн, — відповідає худорлявий помічник шефа з рідким каштановим волоссям. У відділку був тільки він, коли я приїхав. Щойно я показав йому світлини тіла в багажнику мого «Експлорера», він викликав свого начальника.

— Озборн? — повторює Шоу. — Щось не пригадую нікого з таким прізвищем.

— Гадаю, ви могли знати її батька, Макдональда, — пояснює помічник.

— Це ті, що живуть біля стаєнь Фінлі? Отой великий будинок? У батька компанія з виробництва зрошувальних труб?

— Так, вони.

— Скільки там було в Макдональда дітей, шестеро?

— П’ятеро, включно з Саммер. Вона падчірка.

— Саммер Макдональд? — він хитає головою. — Втекла з тим парубком із Вайомінґу.

Він повертається до мене.

— То кажеш, її звали Саммер Озборн?

— Так вказано в рапорті про зниклих безвісти.

— Ціла біда з тими рапортами. Їх ніколи не оновлюють. Діти тікають на кілька днів, їхні батьки прибігають сюди і змушують нас морочити собі голови складанням рапортів, а коли втікачі повертаються, ніхто не завдає собі клопоту нам повідомити.

Мене гнітить ця провінційна генеалогічна вікторина.

— Трясця, шефе, ця дівчина додому вже не повернеться.

Він світить ліхтарем мені в обличчя.

— Стеж за язиком, синку. Приїжджаєш сюди посеред ночі з напівголою мертвою дівчиною в багажнику. Підозріло.

Він повертається до офіцера.

— А хіба якийсь хлопак не знайшов недавно тіло в Гудзон-Крику?

— Другий ведмежий напад, — відповідає помічник.

— Господи, — стогну я. — По-перше, це був не ведмежий напад. По-друге, тим хлопаком, який знайшов тіло, був я.

Якусь мить зіщулені очі шефа Шоу прискіпливо на мене дивляться; потім він оживає і вказує ліхтарем на Саммер.

— То кажеш, знайшов ще одну дівчину, як оцю?

— Типу того.

Шоу повертається до свого помічника.

— Він серйозно?

— Тому я вас і викликав, шефе.

— До біса дивний збіг — знайти два тіла. Тобі так не здається?

— Я науковець. Працюю над новою процедурою з виявлення тіл. Я зацікавився справою Саммер Озборн, бо вона схожа на справи Челсі Бакорн і Джуніпер Парсонс.

— Процедура з виявлення тіл?

— Просто спитайте в людей із Гудзон-Крика. Їм усе про це відомо.

Аякже...

— І ти просто привіз тіло сюди? Ти в курсі, що це вважається підробкою доказів?

— Коли я її відкопав, з’явилися вовки.

— Вовки нікого не чіпають. Вони боягузи.

— Я не за себе переймався. А за неї. Вони падальники. І знали, де я її викопав.

— Якщо ти так переймався, аби її не з’їли вовки, то нащо викопав?

Це серйозне запитання? Я роблю глибокий вдих.

— Я не був певен, що вона похована саме там, доки не почав копати.

— Якщо ти підозрював, де саме заховане її тіло, чому просто не повідомив нам?

Серйозно?

— Не хотів марнувати ваш час на випадок, якби помилився.

— Що ж, а тепер маємо підробку доказів. І що нам із цим робити?

— Ще годину тому ви навіть не знали, що ця дівчина зникла. А щойно у вас з’явилось достобіса нових доказів.

— Карле, візьми в нього свідчення. Я привезу лікаря, хай огляне тіло. Зателефонуй Воррену зі Служби рибних ресурсів та диких тварин.

На мить він замовкає.

— І виклич Джефферсона з набором для судмедекспертизи і зняття відбитків. Хочу впевнитися, що дівчина не померла в багажнику цього позашляховика.

Карл дивиться на тіло Саммер, потім повертається до шефа.

— Судячи з вигляду дівчини, не думаю, що ця машина навіть з конвеєра встигла зійти на час, коли її вбили.

— Просто зроби це, Карле.

— Так, сер.

Протягом двох наступних годин я даю свідчення і розповідаю, де я був у той чи інший час. Потім шеф Шоу фотографує мене та бере відбитки, пропустивши їх через комп’ютер, щоб упевнитися, що я не серійний убивця.

Потому я рушаю разом з шефом Шоу, Ворреном зі Служби рибних ресурсів та диких тварин і ще одним офіцером, щоб показати, де я знайшов тіло.

Вовків, звісно, давно вже нема, та порожня могила, в якій я її знайшов, лишилась без змін.

Опівночі мене нарешті відпускають. Я йду і чую позаду, як Воррен пояснює, що іноді ведмеді закопують своїх жертв, аби повернутися по них пізніше.

Круто, хлопці. Вірте у що хочете.

Сподіваюся, ніхто не забуде зв’язатися з матір’ю Саммер і сказати, що її дитина вже ніколи не повернеться додому.

Надто виснажений, щоб доїхати до мотелю Ґаса, я винаймаю номер у найближчому місті.

Я засинаю, позначаючи на карті хрестики, які згенерувала МААТ. Вони простягнулися по всьому штату, уздовж фіолетової стрічки, якою пролягає мисливський маршрут убивці.

Кожен хрестик — це потенційна Саммер чи Челсі.

Я готуюся до ще більш дивакуватих зустрічей із місцевими правоохоронцями, і далі викопуючи тіла.

Настане момент, коли їхньою звичною відповіддю «це ведмідь» уже не обійдешся.

Сподіваюся.

Розділ 49

Підрахунок убитих

Лілі Еймс була родом із містечка поблизу Сіетла. Батьки востаннє бачили її близько двох років тому, коли вона вирішила поподорожувати країною. Вона розповідала, що хоче побачити «Єллоустон» та Монтану.

Через два дні після того, як знайшов Саммер, я виявляю її під трьома футами землі за двісті миль від найближчого входу до парку.

Її горло перерізали так, що ззаду шиї видно хребет. Очі Лілі сповнені жаху. На її щоці жовтий синець: травми було завдано задовго до того, як перестало битись її серце.

Скребком, а потім руками я змітаю землю з її ніг і оглядаю стопи. Суцільне криваве місиво.

Вона тікала, перш ніж він її убив.

Він грався з нею.

Я вкриваю її тіло пакетом і закопую яму.

Помаранчевим прапорцем роблю тимчасову відмітку, щоб після моєї анонімної телефонної наводки поліція знала, де її шукати.

* * *

Мішель Трюйолс була родом із Альберти і спочатку поїхала до штату Монтана працювати офіціанткою, та з часом опустилась до проституції, перш ніж зникнути безвісти. Згідно з газетною статтею, якийсь її товариш повідомив, що вона зустріла хлопця, далекобійника з наркозалежністю. Проблеми з наркотиками могли виникнути й у Мішель.

Її тіло лежить за шістдесят футів від дороги, за невеличким хребтом, у такій самій неглибокій впадині, як і решта. Вся права рука вкрита синцями, ніби її буквально схопили на дорозі й притягли сюди.

Від спини до живота тягнуться глибокі довгі рани, ніби