Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

1889

«Неясна для вас ця легенда…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 245-246.

Подається за автографом (ф. 3, № 206, с. 52, з кінця зошита).

«Ні, не любив на світі я нікого…». Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Вітчизна», 1946, № 5, с. 178.

Франко в тому ж 1889 р. написав ще один сонет під заголовком «Ні, не любив на світі я нікого», але іншого змісту і вмістив його у збірці «З вершин і низин» (1893, с. 158).

Для порівняння наводимо першу строфу, в якій перший рядок однаковий:

Ні, не любив на світі я нікого

Так, як живому слід живих любить,

Щоб, не зрікаючись себе самого,

Ввійти в другого душу, переймить…

Подається за автографом (ф. 3, № 234, с. 2), написаним олівцем на дуже потертому папері.

[Строфи]

«В тім високість душ високих…», «Трус не починає діла…», «Лиш високий ум не кине…», «Почин у всякому ділі…», «Не починать, чого зробить не можна…», «Навіть той милосердя не має…», «Не вбивати - се перша з чеснот…», «Хто дерево зітне, хто худобину вб’є…», «Чиє життя без добрих діл проходить…», «Покинь одного для родини…», «Гадюка вбива своїм зубом затрутим…», «Горе старому, ой, горе…». Вперше надруковані М. Возняком у журн. «Вітчизна», 1946, № 5, с. 178-179, під назвою «Тюремні чернетки Івана Франка», за винятком строфи «Лиш високий ум не кине…», яка публікується вперше за автографом (ф. 3, № 230). В першопублікації в тексті віршів припущено ряд літерних помилок, до того ж всі вірші надруковані як один твір, без поділу на строфи. Ці помилки були виправлені у книзі М. С. Возняка «З життя і творчості Івана Франка» (К., 1955, с. 195-196), але пропущений у першопублікації текст не надрукований і тут. Строфа була виявлена О. Кисельовим у 1963 р. під час готування текстів до IV тому «Літературної спадщини» Івана Франка.

Вірші написані олівцем на обкладинках Мойсеєвого П’ятикнижжя в тюрмі під час третього арешту Франка у вересні 1889 р. Вони не поділені на рядки, лише після кожного останнього рядка закінченої строфи поставлена цифра III, а поряд з нею двозначне чи тризначне арабське число. Ці цифри намагався пояснити М. Возняк, який вказував, що вони, очевидно, стосуються використаної літератури, але невідомо, якої саме. Це питання лишилося нез’ясованим.

Зіставлення цих текстів із «Строфами» збірки «Мій Ізмарагд» дає підстави говорити про їхню тематичну близькість.

Подаються за автографом (ф. 3, № 230).

«Ні, вдуріти доведеться…». Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Вітчизна», 1946, № 5, с. 179-180. Вірш написаний олівцем на обкладинці Мойсеєвого П’ятикнижжя в тюрмі під час третього арешту Франка. Після виходу з тюрми поет готував ці рядки до друку, значно розширивши їх. В чистовому автографі значиться 29 сторінок, з яких збереглася лише остання, що починається рядком: «Час, простір, замки могильні…» і кінчається: «В казці, в казці nota bene!». У томі 13 (с. 411-412) цей уривок, тотожний з першодруком всього вірша, помилково надрукований як окремий незакінчений твір.

Подається за автографом (ф. 3, № 230).

«Цар на ловах заблудився…». [Притча]. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Вітчизна», 1946, № 5, с. 180-182, як продовження вірша «Ні, вдуріти доведеться…». В другій публікації (М. С. Возняк. З життя і творчості Івана Франка) він відділений від попереднього тексту зірочками.

За змістом і спрямованістю твір «Цар на ловах заблудився…» близький до притч, вміщених у збірці «Мій Ізмарагд». Серед них є кілька притч, в яких поет показує царя в оточенні простих людей, розкриваючи його безпорадність у складних життєвих ситуаціях і духовне убожество.

Подається за автографом (ф. 3, № 230).

1890

Подорож на місяць. Вперше надруковано у журн. «Дзвінок», 1890, № 22, с. 173-174, з передмовою «Ще про чоловіка у місяці» за підписом Гаврило Кремінь. Це був своєрідний відгук поета на вірш Данила Млаки «Чоловік у місяці», вміщений у журн. «Дзвінок» (1890, № 21).

Наводимо Франкову передмову «Ще про чоловіка у місяці» повністю:

Слідуюче оповідання п. Гаврила Кременя дістали ми і друкуємо враз із ось яким листом:

«Шановний пане редакторе!

Читаємо ми не віднині Ваш «Дзвінок». Гарний він, нівроку. Та вже що як що нам подобалося в нім, а найбільш оті гарні пісеньки про «Козака когута-курку» та про «Чоловіка у місяці». А чому вони нам так сподобалися? - спитаєте. Тому, скажемо Вам, що під ними ми побачили підпис нашого дорогого сусіда Данила Млаки. Адже се він написав, правда, пане редакторе? Ми зараз пізнали, що то він, хоч сам він ані руш не хотів до того признатися. «Де мені до писання! - говорить він.- То, певно, хтось інший, наслухавшися моїх оповідань та похопивши щось п’яте через десяте, ще й під моє ім’я підшився. Але я, скари ж то мя господи, нічого до «Дзвінка» не писав». Ну, та ми, пане редакторе, шануючи день святий, сонце праведне і Вас, яко чесних, таки не віримо йому. Де ж би хто в світі поважався підшиватися під нашого Данила Млаку? І де би другий зумів так гарно оповідати, як він! Ви, пане редакторе, може, не знаєте його з лиця, може, не чули його оповідань? Шкода! Такого оповідача нема в цілім нашім окрузі. Ось тим-то ми так дуже врадувалися і гордості набралися, побачивши, що наша слава аж до «Дзвінка» доперла і там так голосно забряжчала. І нехай собі наш Млака говорить, що хоче, ми не дамо її собі відобрати, ми не відречемося свого сусіда навіть друкованого. А по чім ми допевно дізналися, що то власне він пише? А власне по «Чоловіці у місяці». Оскільки знаємо, ніхто в нашім окрузі, а може, і в цілім нашім краю, не був на місяці і не може так документно знати про того чоловіка, лиш тільки наш Данило Млака. Про сю свою подорож він сам не раз оповідав нам при чарці та при веселій кумпанії. Я навіть раз списав собі то його оповідання і посилаю Вам його, може, надрукуєте також