Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

3, № 195, с. 10):

 

W noc ciemną zcicha szedłem po ulicy

I w sercu niosłem ból mój utajony.

Dokoła mnie jak morze życie wrzało

I lamp odblaski oczy me drażniły.

Koło mnie prędkie przebiegały cie[nie,]

Na bal, do szynku, w dom lub do teatru,

Fiakry hurkotały po kamieniu,

A w dali grzmiał ponuro odzew wozu.

Wtem jeden cień poruszył się przede mną.

Ona szła [w czarnym], ruchem chwiejnym.

Spojrzała, [zaraz]z duszy, z dna samego

Podniosły się ukojone tam cierpienia.

I tylko raz spojrzała, lecz[okrutne]

Spojrzenie to, jak nóz, utkwiło w sercu.

O, gdyby były oczy me oślepły,

Jaśniej by było w duszy drżącej…

 

В двадцять п’яті роковини смерті Тараса Гр[игоровича] Шевченка. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1886, № 6, с. 85.

Збереглися два автографи 1886 р. і авторизований список з останніх років життя письменника. Перший неповний автограф (ф. 3, № 1615, с. 711-714) має лише сім строф; другий автограф (ф. 3, № 1615, с. 715-717) має дванадцять строф; авторизований список (ф. 3, № 232, с. 39-44) складається із одинадцяти строф.

Тексти обох автографів ідентичні, за винятком сьомої строфи. Текст її в першому автографі такий:

 

Змагаєсь ум - проти тяжку сю пробу,

Та з серця оклик рветься: «Мало нас!

Куди то рватись нам? І хто піде за нами?..»

Я плакав з ними враз - кривавими сльозами.

 

В другому автографі ці рядки читаються так:

 

І ум, що не одну тяжкую пробу

Пройшов, як несхибляючий компас,

Показує стежки нові, новії труди…

Ах, та коли ж вони нас виведуть у люди!

 

Список має розходження порівняно з автографами у написанні ряду слів. Франко провів значну редакційну роботу по наближенню мови твору до загальноукраїнської літературної мови. В ряді місць він виправив они на вони, змагавсь на змагається, рвеся на рветься, б’єсь на б’ється тощо. Крім того, є чимало стилістичних уточнень. Наприклад останній рядок п’ятої строфи автографа читається так:

 

І хто він?.. Хто ви є?

 

У списку цей рядок виправлено так:

 

І хто він?.. А хто ви?

 

Шостий рядок восьмої строфи автографа:

 

В ідейну бездну необачно пресь…

 

у списку виправлено на:

 

Нові дороги віднайти береться.

 

Перший рядок дев’ятої строфи в автографі:

 

Кобзарю-батьку, де ж іще глядіти…

 

у списку замінено на:

 

О, батьку! Де ж в Україні ще глядіти?

 

Останній рядок цієї строфи в автографі:

 

А тут би не дітей, а мужів треба много…

 

у списку перероблено на:

 

А нині б не дітей, мужів тут треба много.

 

Крім того, у списку відсутня передостання, одинадцята строфа:

 

А в тій страшній, многоболющій хвилі

Докором здалі голос гомонить,

Що ми й зовсім уже з путя схибили,

Зовсім зірвали ту живую нить,

Що в’яже нас з тобою, батьку милий!

Ох, ти сумління невмолиме, цить!

Хто не блудив в житті, не зна, де стежка красша,

А наш найтяжчий гріх - не злість, а слабість наша.

 

Подається за авторизованим списком (ф. 3, № 232).

 

1887

 

Моїй дружині. Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1926, № 11-12, с. 4.

Зберігся автограф 1887 р. (ф. 3, № 269, с. 2), в якому в останні роки життя автор зробив незначні поправки та дописав заголовок «Моїй дружині» і дату. Після заголовка написано і викреслено чотири рядки, з яких можна прочитати:

 

Поема! Боже! - скрикнеш, певно, ти.

Сей чоловік, знать, совісті не має,-

Чи все те…

 

В останній строфі у другому рядку слово нелегкий замінено на мов цвіт.

Подається за автографом.

«Чи бач, на моїм стало, гарна крале!..». Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 241-242.

Подається за автографом (ф. 3, № 206, с. 32).

«Не для того багатого, що брата здирає…». Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 237. Вірш написаний Франком на звороті листа Б. Грінченка, датованого 28 VII 1887 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 1602, с. 167).

Притча про сокиру. Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 231-233. Збереглися два автографи - ранній, 1887 р. (ф. 3. № 206, с. 33-34), та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 145-146). Ранній автограф має заголовок «Легенда о сокирі» і складається з тринадцяти строф. В останні роки життя автор переписав твір, зробив незначні поправки, додав кінцеві строфи, поставив дату.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

 

1888

 

«Душе моя! Душе душі моєї!..». Вперше надруковано М. Возняком у кн.: «Іван Франко», 1926, с. 240-241.

У записній книжечці (ф. 3, № 206) вірш іде другим у циклі, що складається з п’яти поезій: І. «По довгім важкім отупінню», II. «Душе моя! Душе душі моєї!..», III. «Я нелюд! Часто, щоб здушить», IV. «Так сталось! В труні металевій нині», V. «Як на вулиці зустрінеш». Умовно датується 1888 р. на тій підставі, що написаний серед творів, датованих 1888 р. Наступні вірші датуються поетом 1889 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 206, с. 53-54).

До Ц[еліни] Ж[уровської] («Jak pająk sam ze…»). Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. І. Іван Франко», с. 32.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 147).

Целіна Журовська - знайома поета.