Еміл Вахек - Справа про 19 роялів, Еміл Вахек

— Ваша правда, Тикач, портфель від нас не втече. Зденеку, ти спеціаліст у таких речах, берися.

— Якщо дозволите, — сказав Тикач, — я зроблю це сам. — І, не чекаючи їхньої згоди, витяг з портфеля долото й стукнув ним по товстій передній ніжці рояля. — Якщо скарб не під планкою, то, можливо, в одній із цих проклятих ніжок. — Він методично обстукав обидві ніжки. — Тут порожньо, — мовив схвильовано, — показуючи на ліву передню ніжку рояля. Коли закінчив вистукувати, виявилось, що порожнє лише одне місце, десь на глибині десяти сантиметрів. Рояль підняли, підозрілу ніжку відмотували й побачили в ній затичку з металевих ошурок. Тикач вийняв затичку, засунув у дірку пальці і з побожним виразом обличчя витягнув звідти скриньку. Хоча то була зовсім звичайна дерев'яна скринька, Тикач поставив її на стіл з урочистим виглядом. У скриньці була довгаста, залита воском алюмінієва коробочка. Тикач зняв віск і витяг копію карти з орієнтовними пунктами R. L. J. Р. W. Т., схожу на ту, яку бандити загубили в концертному залі третього пансіонату. Однак три червоні крапки стояли тут не над третім пансіонатом, а над літерами W. Т.

— Зрозуміли, в чім річ? — запитав Тикач, опам'ятавшись від здивування й розчарування, що не знайшов у роялі скарбу.

— Гадаю, що так, — відповів Клубічко. — Віртер накреслив кілька карт тих місць, де заховано скарб. Я сказав би, не менше трьох. На тій, першій, яку одразу віддав Боденшатцові, коли той разом із Кодетовою жінкою почали його шантажувати, він позначив готелі «Річмонд», «Лоїб» та «Якобсберг», де мешкала пані Ганусекова. Можливо, він дав йому ще й інший план з празькими роялями. Всі три місця Боденшатц одразу ж оглянув і нічого там не знайшов, У Празі це зробив, певно, хтось із тих, кого ми ще й досі не знаємо. Проте Віртерів мучитель не вдовольнився поясненнями, що спершу роялі були в тих готелях, а потім потрапили в інші руки. Тоді Віртер, щоб виграти час, дав Кодетовій дочці правильну адресу «Орфея» в консерваторії. Але я випередив те дівча, і він знову напосівся на Віртера. Зрозуміло, що вони не відступилися б од нього, поки не вивідали б усю таємницю. Віртер виготовив для них новий план, де зазначив і третій пансіонат. На той план він звернув і Тикачеву увагу, і зрозуміло чому. Хотів, щоб Тикач стеріг цей будинок і спіймав Боденшатца та його помічників. Однак бандити вдерлися до Віртера, знайшли у сейфі копію плану й забрали її. Потім Боденшатц забрався до третього пансіонату і, побачивши там «Орфея» без емблеми, залишив карту, щоб збити зі сліду Тикача, а сам подався до «Імперіалу», щоб примусити Віртера сказати все. А Віртера тим часом приспали, і розлючений Боденшатц його вбив. А ще перед тим, як це сталося, Віртер написав своїй давній приятельці — мабуть, то була його колишня коханка — і попросив сховати його. Баумрук, на його нещастя, була саме в Німеччині й відповіла, що приїде до Карлових Вар через кілька днів. Свого слова вона додержала, та Віртерові вже не змогла допомогти. А Віртер, очевидно, відчував, що вона приїде пізно, й хотів сам заволодіти скарбом, схованим у «Орфеї» на складі під «Вільгельмом Теллем». Тому пін позначив на плані і «Пуппа», і склад під «Вільгельмом Теллем». Але зробив це так, щоб крапки показували нібито на третій пансіонат.

— Можливо, — сказав Тикач. — Але навіщо він залишив тут цей папір?

— Здається, це скоро з'ясується, — задумано відповів Клубічко. — А поки що можу запропонувати таку гіпотезу: він написав їй, щоб оглянула ніжку того рояля. А бандити, які мали напрочуд точну інформацію про кожен ваш крок, дізналися й про вимовлене Віртером слово «брама». Ця версія пояснює і те, чого тут крутилася Кодетова дружина. Певно, вона була тут не тільки тоді, як ви її бачили, і не сама.

Тикач почервонів, пригадавши, яким чином було поінформовано банду, і кивнув головою.

— Безперечно. Але як тут опинилася Баумрук?

— Коли вона зможе говорити, — відповів Клубічко, — то, певно, розкаже нам, що Боденшатц, — а ніхто інший це й не міг бути, — викрав її, щоб дізнатися, яку браму мав на увазі Віртер. Він сподівався, що коли випустить Баумрук і буде за нею стежити, то дізнається про те, чого вона йому не хотіла сказати. Бідолаха подалася сюди, не помітивши, що той негідник за нею стежить, і почала оглядати «Петрофа». Але тут прийшов я. Щоб примусити її мовчати, Боденшатц удався до кастета. А потім хотів так само розправитися й зі мною, але я встиг його підстрелити. Коли ж прийшли ви, він зрозумів, що гру програно. Кінець вам відомий.

— Так воно, мабуть, і було, — трохи подумавши, погодився Тикач. — Але коли вже він залишив тут портфель, погляньмо, що в ньому.

З цими словами він відкрив портфель і висипав усе, що в ньому було, на столик.

Яке ж було його здивування, коли він побачив банкноти, видані Англійським банком і старанно перев'язані стрічечками, по двадцять п'ять штук у кожній пачці. Пачок було шістнадцять, отже, вся сума складала чотириста англійських фунтів стерлінгів.

— Скільки ж це на наші гроші? — спитав Тикач і здивовано видивився на Клубічка, коли той сказав, що ніскільки. — Як це? Адже фунти мають певний курс.

— Справжні фунти.

— Ви хочете сказати, що ці фунти…

— Не справжні. Вони фальшиві, виготовлені в Німеччині. Я вам уже казав, що в Празі теж з'явилися фальшиві фунти.

—І в «Пуппа»? Там учора було поміняно майстерно підроблені банкноти.

— То їхні рідні брати. От побачите, виявиться, що їх міняла якась довірена особа Боденшатца.

«Моя дружина!» — з жахом подумав Тикач.

— Як вона їх дістала, додуматись неважко. Боденшатц одержав портфель від пана в коверкотовому костюмі. Я бачив портфель у нього в руках.

Тут до винарні вбіг Овтрата.

— Я собі ноги відбігав, шукаючи вас, — звернувся він до Тикача. — На щастя, Гашек сказав, що ви, певно, «Біля Дечинської брами».

— Гашек? — вихопилось у приголомшеного Тикача. — Звідки він