Еміл Вахек - Справа про 19 роялів, Еміл Вахек

аж сюди, і стільки рішучості, щоб двічі вистрелити в Трампуса. Вилаявшись, Тикач опустив голову пораненого на доріжку, простелену в коридорі, і присвітив ліхтариком. І враз глухо скрикнув.

— Що сталося? — запитав Трампус, під яким аж тепер почали тремтіти коліна.

Тикач підвівся.

— Це він, — відказав коротко. — Дістав-таки своє… Я не хотів його вбивати, але він був такий підступний, що з ним не можна було церемонитися.

— Що сталося? — вигукнув Клубічко за дверима. Тикач крикнув мов несамовитий:

— Це та наша пташка!

— Та невже? — жадібно запитав Клубічко. Тикач кивнув головою.

— У нього немає мочки лівого вуха, мабуть, утратив під час бійки. — Він знову освітив обличчя пораненого. — Так, це він, — автоматично повторив.

Вони повернулись до залу, і Тикач ковтнув горілки. Це його підкріпило.

— Я розкис, як баба, але не тому, що ви думаєте… Підвівши йому голову, я одразу його впізнав.

— Впізнав? — нетерпляче спитав Клубічко. Тикач кивнув.

— Подивіться на нього як слід. Я кажу не про те, що в нього вигляд бандита, а про його лице. Воно в нього якесь наче позшиване чи як би це сказати. Певне, його так прикрасили, оперуючи після добрячої бійки.

— Ви його знаєте? — різко спитав Клубічко. Тикач лише з болем глянув на нього.

29

Коли нарешті приїхав лікар, невідомий уже майже не дихав. Рана Баумрук, на його думку, навпаки, була зовсім легка. Потім лікар оглянув обох поліцейських і заявив, що рани в них незначні. У Клубічка було надірване вухо і боліла ключиця; Трампус відбувся ґулею на голові.

Коли поранених забрали, з коридорчика, тримаючи щось у руках, виринув Тикач, блідий як труп.

— Це я знайшов у туалеті.

— Портфель пана в коверкотовому костюмі! — спокійно сказав Клубічко. — Я сподівався, що ще зустрінуся з ним. Але як він сюди потрапив? Востаннє я бачив його в руках у зовсім іншої людини.

— Його поклав сюди, певно, Еріх, — похмуро сказав Тикач.

— Еріх? А хто це такий?

— Повне ім'я його Еріх Боденшатц. Я знаю його лише з фотографій і з розповідей Пальмера. На фотографії він виглядав зовсім інакше. Мабуть, йому в Німеччині зробили пластичну операцію. В ті часи, коли мене ще тут це було, він був інструктором генлейнівських загонів. Про це я знаю від Пальмера. Тутешні соціал-демократи та комуністи скаржились у поліцію, що їх систематично переслідують, громлять їхні збори, причому робилося це організовано, із знанням справи. Поліції було ясно, що місцеві генлейнівці мають спеціального інструктора з рейху. Проте, діставши наказ не втручатися в політику, поліція не розслідувала цієї справи. Лише раз один із тих комуністів, на яких напали генлейнівці, побачив чоловіка, що ними керував. І описав його саме так: кремезний, веснянкуватий, має два золотих зуби, надірване вухо і обличчя, наче після пластичної операції.

— Ще одна ниточка, — зауважив Клубічко. — Може, нам пощастить знайти й інші. Але поки що ми стоїмо перед загадкою, якій не можемо дати ради. Нацист Боденшатц мало не вбив жінку, що збиралася врятувати Віртера. Ільза мала зв'язки з Віртером, бо тільки він міг їй сказати, що один із позначених «Орфеїв» стоїть у Празькій консерваторії. В Ільзи в кутиках уст були глибокі зморшки, так само як і в фальшивої Ізабелли. Немає сумніву, що Ізабелла — це і є пані Утєшилова з Напаєдел. Про Ільзу мені відомо, що вона саме вчора виїхала до Карлових Вар з якимось паном у коверкотовому костюмі. Тепер скажіть мені, як би ви все це пояснили?

— Все це справді досить заплутано, — подумавши, відповів Трампус, — але деякі сліди все-таки можна побачити. В лікарні Віртер пробелькотів кілька слів. Одне з них було «брама». З цього я зробив би висновок, що Еріх мав завдання витягти з Віртера таємницю, пов'язану з «брамою», і що він з ним жорстоко розправився в «Імперіалі». Як ми вже переконались, це був лютий, запеклий і безжалісний нацист. Далі цей слід привів би нас до висновку, що Еріх, згідно домовленості з Ізабеллою, викрав Баумрук.

— Так, це більш-менш ясно, — погодився Клубічко. — Але є ще одна обставина. Гільда Баумрук. Оскільки вона питала про Віртера, то, виходить, нічого не знала про те, що з ним сталось.

— Не знала, бо була в той час у Німеччині,— зауважив Трампус.

— Ти маєш рацію, вона приїхала, нічого не знаючи про Віртера. Потім Еріх викрав її, бо думав, що вона знає Віртерову таємницю. Еріх належав до банди, леді-патронесою якої була Ільза, без сумніву, Кодетова дочка. Банді було відомо, що Віртер знає, в які роялі Кодет заховав свої скарби. Але той не схотів їм цього сказати, і вони про всяк випадок відправили його на той світ. Якщо він і справді помер.

— Помер, — ствердив Тикач. — Я бачив його труп. Якщо справді є потойбічне життя і він випадково потрапив на небо, то тепер, певно, поринув у ті «солодкі сни», яких так собі бажав. Незадовго до смерті він опритомнів і вимовив кілька більш-менш розбірливих слів. Випадково при цьому було «курча», — виявилося, що це мудрий хлопець. Віртер порадив ««курчаті» піти до винарні «Біля Дечинської брами». Мовляв, там стоїть рояль. «Скажіть Тикачеві, що він ішов правильним слідом. Я був би все те забрав, коли б мав час. Та потрапив сюди».

Рухливе Клубічкове обличчя від напружених роздумів вкрилося безліччю зморщок, його неспокійні очі забігали по приміщенні, куди люди приходили розважитись і яке тепер мало страшенно похмурий вигляд.

— Баумрук! — вигукнув він зненацька. — Чи не сказав щось Віртер про Баумрук?

Тикач похитав головою:

— Ні. Він не казав про неї ні слова, і я поки що не знаю, що з нею робити.

— Я також, — мовив Клубічко. — А тепер погляньмо, що в тім портфелі, який ви знайшли.

— А рояль? — докірливо сказав Тикач. — Я спершу подивився б, що є в роялі. Адже я, знаєте, заради цього сюди прийшов.