Автор невідомий - Народні казки - Російські казки

А другий:

— Хай моя буде!

— Не сваріться, добрі молодці, там є красивіша за мене дівиця.

Царевичі перестали битися і витягли царівну золотого царства. Знов було почали сперечатися, та царівна-красуня зразу зупинила їх:

— Там чекає ваша матінка!

Витягли вони матінку, потім підняли Івана-царевича до половини й відсікли мотузки. Іван-царевич полетів у прірву, дуже забився й півроку пролежав без тями; отямившись, подивився навколо, згадав усе, що з ним трапилось, дістав із кишені паличку-пір’їнку і вдарив нею об землю. Вмить з’явилося дванадцять молодців.

— Що, Іване-царевичу, накажеш?

— Винесіть мене на світ Божий.

Молодці підхопили його під руки й винесли на світ Божий. Став Іван-царевич про своїх братів розпитувати й дізнався, що вони давно одружилися: царівна з мідного царства вийшла заміж за середульшого брата, царівна зі срібного царства — за старшого брата, а його наречена ні за кого не йде. І надумав із нею сам старий батько одружитися; зібрав думу, звинуватив свою дружину у змовинах зі злими духами й велів стяти їй голову; після страти питає він царівну із золотого царства:

— Підеш за мене заміж?

— Тоді піду за тебе, коли зшиєш мені черевики без мірки.

Цар наказав клич кликати, усіх і кожного питати, чи не зшиє хто царівні черевики без мірки?

У той час приходить Іван-царевич до своєї держави, наймається до одного старого робітником і посилає його до царя:

— Ідіть, дідусю, візьміть на себе цю справу. Я вам черевики зшию, тільки ви про мене не розказуйте.

Старий пішов до царя:

— Я готовий за цю роботу взятися.

Цар дав йому матеріял на пару черевиків і питає:

— А чи впораєшся ти, діду?

— Не переживайте, государю, в мене син чоботар.

Повернувшись додому, віддав дід матеріял Івану-царевичу; той порізав матеріял на шматки, викинув у вікно, потім відчинив золоте царство й дістав готові черевики:

— Нате, дідусю, віднесіть до царя.

Цар зрадів, пристає до нареченої:

— Чи скоро до вінця їхати?

Вона відповідає:

— Тоді за тебе піду, коли зшиєш мені плаття без мірки.

Цар знову клопочеться, збирає до себе всіх майстрів, дає їм великі гроші, тільки щоб плаття зшили без мірки. Іван-царевич каже дідові:

— Дідусю, ідіть до царя, візьміть тканину, я вам плаття зшию, тільки про мене не розказуйте.

Дід пішов до палацу, узяв атласу й оксамиту, повернувся додому й віддав царевичу. Іван-царевич мерщій за ножиці, порізав на шмаття весь атлас й оксамит і викинув у вікно; відчинив золоте царство, взяв звідти найкраще плаття й віддав дідові:

— Несіть до палацу!

Цар раденький:

— Що, наречена моя кохана, чи не час нам до вінця їхати?

Відповідає царівна:

— Тоді за тебе заміж піду, коли візьмеш дідового сина й накажеш у молоці зварити.

Цар не задумався, віддав наказ — і в той самий день зібрали з кожного двору по відру молока, налили великий чан і закип’ятили на сильному вогні.

Привели Івана-царевича; почав він з усіма прощатися, до землі кланятися; кинули його в чан: він раз пірнув, удруге пірнув, вискочив із чана — і зробився таким красенем, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже царівна:

— Поглянь, царю! За кого мені заміж іти: чи за тебе, старого, чи за нього, доброго молодця?

Цар подумав: «Якщо я в молоці покупаюсь, таким самим красенем стану!».

Кинувся в чан і зварився в молоці.

А Іван-царевич повінчався з царівною із золотого царства, і стали вони жити-поживати, добра наживати.

В далекому краї, у якійсь державі жили собі дід і баба; у них була дочка Маруся. У їхньому селі був звичай справляти свято Андрія Первозваного: зберуться дівчата в одній хаті, напечуть пампушок і гуляють цілий тиждень, а то й більше.

От дочекалися свята, зібралися дівчата, напекли-наварили чого треба; увечері прийшли парубки з сопілкою, принесли вина, і почалися танці й гуляння. Усі дівчата гарно витанцьовують, а Маруся найліпше. Трохи згодом заходить до хати такий молодець — аж очі в себе вбирає! Кров з молоком! Убраний ошатно, чисто.

— Здрастуйте, — каже, — красні дівиці!

— Здрастуй, добрий молодче!

— Гуляння у вас!

— Ласкаво просимо до нас!

Тут він дістав калитку повну золота, послав по вино, горіхи, пряники — все є; почав пригощати і дівчат і парубків, усіх наділив. А пішов у танець — любо глянути! Найбільше сподобалась йому Маруся; так і липне до неї.

Настав час по домівках розходитись. Каже їй молодець:

— Марусю! Ходи, проведи мене.

Вона вийшла проводжати його; він і каже:

— Марусю, серце! Хочеш, я тебе заміж візьму?

— Якби взяв, я б із радістю пішла. А ти звідки?

— А з такого-то місця, живу в купця за прикажчика.

Тут вони попрощались і пішли кожне своєю дорогою. Повернулась Маруся додому, мати її питає:

— Чи добре погуляла, доню?

— Добре, матінко! Та ще скажу тобі радість: був там нетутешній добрий молодець, сам красень, і грошей багато; обіцяв мене взяти заміж.

— Слухай, Марусю: як підеш завтра до дівчат, візьми з собою клубок ниток; будеш проводжати його, то накинь петельку йому на ґудзик і розмотуй потихеньку клубок, а потім по тій нитці й дізнаєшся, де він живе.

Наступного дня пішла Маруся на вечорниці й прихопила клубок ниток. Знову прийшов добрий молодець:

— Здрастуй,