Автор невідомий - Народні казки - Російські казки

Цар благословив; він поїхав і теж безвісти пропав — як у воду канув.

Приходить до царя менший син Іван-царевич:

— Любий батьку, благослови мене в путь-дорогу; може, знайду і братів, і неньку.

— Їдь, синку!

Іван-царевич вирушив у чужодальню сторону; їхав, їхав і приїхав до синього моря, зупинився на березі й думає: «Куди тепер їхати?».

Раптом прилетіли на море тридцять три бушлі, вдарилися об землю і стали красними дівицями — усі гарні, а одна ліпша за всіх; роздяглися і кинулись у воду.

Довго чи ні вони купалися — Іван-царевич підкрався, взяв у тієї дівиці, що ліпша за всіх, крайку і сховав за пазуху.

Покупалися дівиці, вийшли на берег, почали вдягатися — однієї крайки нема.

— Ах, Іване-царевичу, — каже красуня, — віддай мою крайку.

— Скажи спершу, де моя ненька?

— Твоя ненька в мого батька живе — у Ворона Вороновича. Іди понад морем, трапиться тобі срібна пташка із золотим чубчиком — куди вона полетить, туди й ти йди.

Іван-царевич віддав їй крайку і пішов понад морем; тут зустрів своїх братів, привітався з ними і взяв із собою.

Ідуть вони разом берегом, побачили срібну пташку із золотим чубчиком і побігли за нею слідом. Пташка летіла, летіла і кинулась під плиту залізну, в яму підземельну.

— Ну, браття, — каже Іван-царевич, — благословіть мене замість батька, замість матері; спущусь я в цю яму й дізнаюся, яка земля іновірна, чи не там наша ненька.

Брати його благословили, поліз він у ту яму глибоку і спускався не багато, не мало — три роки; спустився й пішов дорогою.

Ішов-ішов, ішов-ішов, побачив мідне царство; у палаці сидять тридцять три дівиці-бушлі, вишивають рушники хитрими візерунками, — містами з передмістями.

— Здрастуй, Іване-царевичу! — каже царівна мідного царства. — Куди йдеш, куди прямуєш?

— Іду свою неньку шукати.

— Твоя ненька у мого батька, Ворона Вороновича; він хитрий і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Він тебе, доброго молодця, уб’є! На тобі клубочок, іди до моєї середульшої сестри — що вона тобі скаже. А назад підеш, мене не забудь.

Іван-царевич покотив клубочка й пішов слідом за ним. Приходить у срібне царство; там сидять тридцять три дівиці-бушлі. Каже царівна срібного царства:

— Досі руського духу не було ні видно, ні чути, а це руський дух сам перед очима став! Що, Іване-царевичу, діла уникаєш чи діла питаєш?

— Ой, красна дівице, іду шукати матінку.

— Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди до меншої моєї сестри — що вона тобі скаже: вперед іти чи назад повертатися?

Приходить Іван-царевич до золотого царства; там сидять тридцять три дівиці-бушлі, рушники вишивають. За всіх вища, за всіх ліпша царівна золотого царства — така краса, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже вона:

— Здрастуй, Іване-царевичу! Куди йдеш, куди прямуєш?

— Іду матінку шукати.

— Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав. Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди в перлове царство: там твоя матінка живе. Побачивши тебе, вона зрадіє і зразу накаже, щоб няньки-мамки подали тобі зеленого вина. А ти не бери; проси, щоб дала тобі трирічного вина, яке в шафі стоїть, та горілу скоринку на закуску. Іще не забудь: у мого батька у дворі є два кадоби води — одна вода сильна, а друга малосильна; поміняй їх місцями і напийся сильної води.

Довго царевич із царівною розмовляли і так покохали одне одного, що й розлучатися їм не хотілось; а нічого не вдієш — попрощався Іван-царевич і вирушив у путь-дорогу.

Ішов, ішов, приходить до перлового царства. Побачила його мати, зраділа й крикнула:

— Мамки-няньки! Подайте моєму синові зеленого вина.

— Я не п’ю простого вина, подайте мені трирічного, а на закуску горілу скоринку.

Випив трирічного вина, закусив горілою скоринкою, вийшов на широкий двір, поміняв кадоби місцями й почав сильну воду пити.

Раптом прилітає Ворон Воронович; був він світлий, як ясний день, а побачив Івана-царевича — зробився похмуріший за темну ніч; опустився до кадоба й почав пити безсильну воду.

Тим часом Іван-царевич упав до нього на крила; Ворон Воронович здійнявся високо-високо, носив його і горами, і долами, і печерами, і хмарами і став питати:

— Чого тобі треба, Іване-царевичу? Хочеш — грошима наділю?

— Нічого мені не треба, тільки дай мені паличку-пір’їнку.

— Ні, Іване-царевичу! Забагато хочеш.

І знов поніс його горами, долами, печерами і хмарами. Іван-царевич міцно тримається; наліг усією своєю вагою і трохи не зламав йому крил. Крикнув тоді Ворон Воронович:

— Не ламай ти моїх крил, візьми паличку-пір’їнку.

Віддав царевичу паличку-пір’їнку; сам зробився простим вороном і полетів на круті гори.

А Іван-царевич прийшов у перлове царство, взяв свою матінку й вирушив назад; дивиться — перлове царство в клубочок згорнулося й за ним покотилося.

Прийшов у золоте царство, потім у срібне, а потім і в мідне, взяв повів із собою трьох прекрасних царівен, а ті царства згорнулися клубочками і за ними покотилися. Підійшов до ями, що під плитою залізною, і засурмив у золоту сурму.

— Брати рідні! Якщо живі, мене не зрадьте.

Брати почули сурму і витягли на білий світ красну дівицю, царівну мідного царства; побачили її й почали між собою сперечатися: один одному поступитися нею не хочуть.

— Чого ви б’єтесь, добрі молодці! Там є ще ліпша за мене красна дівиця.

Царевичі витягли царівну срібного царства. Знову почали сперечатися й битися; один каже: