Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

1937 року переїхав до села Глиняного на Кіровоградщині, а восени — до Новоукраїнки.

«Вранці до мене в квартиру постукав працівник міліції й запитав мене, чи проживає тут Вороний. Останній почув цю розмову і, перебуваючи в іншій кімнаті, до якої слід було заходити в інші двері, з іншого боку, сказав, щоб він зайшов. Після цього Вороного було відведено. Але куди, я не знаю. Ввечері я пішла до міськради й запитала про Вороного. Мені сказали, що його заареш­товано...» — переповідав слідчому слова Мотрі Голуб, у якої жив Вороний, Павло Андрієвський.

За «участь у контрреволюційній військово-повстанській організації» заарештували Миколу Вороного та 12 селян Глиняного. Чого вони тільки, за версією слідчого, не робили: і понижували врожай, і дискредитували стаханівську роботу, і вербували народ... Вирок за абсурдні обвинувачення, як завжди в історії радянських репресій, був невиправдано жорстоким — розстріл. Усі 13 осіб були страчені — за різними даними — того самого дня або 7 червня.

Выписка из протокола № 175.

Заседание Тройки при УНКВД по Одесской области 29 апреля 1938 г.

Слушали дело № ... Песчано-Бродского р/о НКВД.

20. Вороный Николай Кондратович, 1871 г. рождения, уроженец г. Ростова-на-Дону, житель с. Новоукраинка того же района Одесской области, украинец, гражданин СССР, со средним образованием, из мещан.

До ареста — без определенных занятий. В 1926 году вернулся из Польши как реэмигрант. В 1934 году был судим Коллегией ОГПУ за контрреволюционную деятельность. Сын его Марк также осужден за контрреволюционную деятельность и отбывает наказание в Соловках.

Является участником контрреволюционной укр. военно-националистической организации.

Постановили: Вороного Николая Кондратьевича расстрелять.

Верно: секретарь Тройки Фишман.

10 листопада 1957 року Президією Кіровоградського облсуду вирок 1938 року був скасований, Микола Вороний реабілітований за відсутністю складу злочину.

Місце й обставини смерті Миколи Вороного досі невідомі.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/TWJqbI

Коваль Роман. Нариси з історії Кубані. Український революціонер Кубані Степан Ерастов. Режим доступу: https://goo.gl/EP4Jqp

Костюк Григорій. Микола Вороний. // Сучасна Україна. — Мюнхен, 1951. — Ч. 25. — 23 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/uF6fFQ

Орел Світлана. Микола Вороний: остання трагічна сторінка // Дзеркало тижня. — 2006. — 16 червня. Режим доступу: https://goo.gl/mL1wxg

Сюндюков Ігор. Микола Вороний, його сучасники, друзі та вороги // День: Україна Incognita. — 2013. — 3 жовтня. Режим доступу:goo.gl/WXqT2R

Шепель Федір. Останній товариш Миколи Вороного // День. — 2002. — 27 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/yDFzaX 29 квітня 1934 року заарештований поет та прозаїк Олекса Слісаренко38

Обшук у квартирі № 34 харківського будинку «Слово» здійснював оперуповноважений Микола Грушевський у присутності письменника Віталія Чигирина. Подання на арешт виписала уповноважена слідчої групи Пера Гольдман.

Спочатку Олекса Слісаренко «зізнавався» у всіх звинуваченнях, зокрема й у приналежності до підпільної контрреволюційної організації, метою якої — за класичною чекістською формулою — було повалення радянської влади та підтримка фашистів.

Та за два місяці письменник відмовився від своїх слів, заявивши, що свідчив під тортурами, у стані зміненої свідомості та моральної прострації. З цього моменту слідчий зосередився на «добуванні» зізнань для підтвердження страшної «провини» Слісаренка перед народом: участі у ВАПЛІТЕ.

«Тоді я на цю групу дивився як на приховане націонал-демократичне угруповання, а тепер розглядаю її як групу, котра могла бути первинним осередком фашистської організації... Єдиним моїм політичним виступом проти цієї групи був виступ на процесі СВУ, в якому я в своїй промові підкреслив роль хвильовізму як продовження СВУ, поставивши знак рівняння між Хвильовим і літературною групою СВУ на чолі зі Стари­цькою-Черняхівською», — нотував слідчий у протоколі допиту письменника.

Незважаючи на те що Слісаренко відмовлявся від зафіксованих слів та не визнавав участі у контрреволюційний організації, військовий трибунал Українського військового округу «виписав» йому позбавлення волі — 10 років, позбавлення прав — 3 роки «без конфискации имущества, в виду отсутствия такового».

Покарання Слісаренко відбував на Соловках. У жовтні 1937 року Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської обла­сті переглянула справу Олекси Слісаренка й ухвалила застосувати до нього найвищу кару. Розстріляний 3 листопада 1937 року в Сандармосі.

Реабілітований посмертно.

Джерела

Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/QFnLBM

Слісаренко Олекса (1891—1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/IP98SW

30 квітня 1929 року засуджений отаман Петро Дерещук

У 1920-х роках населення хутора до ноги винищили чекісти — тільки за те, що називався він Дерещуковим і жили тут родичі отамана. Не пощадили ні жінок, ні дітей.

Спогади очевидців, зафіксовані краєзнавцем Валентином Гордєєвим

Перший військовий досвід Петро Дерещук здобував під час Першої світової війни, перебуваючи на Південному фронті. Дослужився до звання штабс-капітана. До війни працював сільським вчителем та вів проукраїнську революційну пропаганду, за що його переслідувала поліція.

Під час революції 1917 року офіцер Дерещук українізовував свій підрозділ та намагався