Кирило Круторогов - Бомбардир

могло щось вийти. Той же Гайдук – йому хотілося забивати й забивати. Спочатку жили дружно, без конфліктів, але атмосфери братерства, яка буває в хороших командах, так і не виникло. Іноді могли зібратися після матчу, випити трохи, повечеряти. У Мелітополі особливо не загуляєш – усе на очах. Єдиний пристойний заклад належав родичеві одного з керівників «Маяка», нас усіх там знали в обличчя, ледве що – починалися проблеми…

– І як виходили із ситуації?

– Моталися до Запоріжжя. Сам я вже спокійно ставився до всіх цих пацанських гулянок – молодість минула. Раніше – так, усяке бувало. І пили тяжко, і «швидкість» собі дозволяли. Але організм був що треба – лазня, віничком над тобою попрацюють, плюс відчуття провини – і на гру виходиш із таким настроєм… У ті роки мене ніхто пройти не міг. А то й сам ходив уперед, забивав…

– Гайдук із вами їздив?

– Де там! Або в качалці сидів, залізо тягав, або з номера не вилазив. Я ж кажу – самітник.

– Вас послухати, він просто дух святий, а не футболіст…

– Ну чому ж? І в нього косяки бували…– Орлов поморщився.– Не в тому річ.

– А в чому?

– У цьому його погляді… Добре, це не має значення. А якщо чесно – Гайдук був одним із тих, через кого мене дискваліфікували.

– Він дав свідчення проти вас?

– Ні. Просто висловив уголос свої… е-е… припущення.– Мій співрозмовник дедалі більше розпалювався.– Зовсім необґрунтовані. Навіщо? Маєш претензії – поговоримо віч-на-віч, розв’яжемо. А він здійняв галас – і тут закрутилася вся ця історія… І ця вічна його гордовита міна – мовляв, ви, хлопці, в лайні, а я в білому костюмі… Правда, недовго він був таким – після того як потрапив в аварію, весь гонор миттю злетів, наче й не було…

Я моментально вихопив це слово з потоку його мовлення:

– Аварія? – з удаваною байдужістю запитав я.– Що за аварія?

Орлов відразу зметикував, що бовкнув зайве. Хай і не під запис. Однак ще не охололе роздратування штовхало його вперед.

– А ви хіба не в курсі?

– Плітки, не більше.

– Коротше… Якось після вечірнього тренування Гайдук раптово зірвався, сів у машину й рвонув до Києва. Причин не знаю, тренера він ні про що не повідомив, хоча вранці теж було заплановано тренування… Зрозуміло ж, що за ніч намотати в обидва кінці тисячу двісті кеме просто нереально… Ну й десь під Білою Церквою він начебто збив людину. Про подробиці навіть не питайте, нічого не знаю. Тільки сам факт. У клубі вдали, що нічого не сталося. На тренування не з’явився, начальство повідомило – дістав травму. Два тижні його не було видно. До речі, перший і єдиний випадок на моїй пам’яті – до цього він був як заговорений, жодного серйозного забиття…

Орлов замовк і пильно втупився в кухоль із рештками пива на дні. По суті, він свідомо здав недруга. Попри те що в клубі стосовно цього, певно, існували якісь домовленості. І його злість і роздратування – всього лише маска. Як казав Дон Корлеоне, помста – це страва, яку треба подавати холодною.

Тому я теж ошелешено мовчав.

Треба згортати так зване інтерв’ю – однаково він сказав усе, що хотів, решта йому вже не цікава. Упоравшись із раптовою ворожістю до цієї людини, я сухо промовив:

– Дякую, Євгене… Гадаю, вийде цікавий матеріал. Надіслати вам текст для візування?

– Та облиште ви,– відмахнувся він.– Пишіть що хочете.

І раптом усміхнувся – широко, сито й задоволено.

На цьому ми й розійшлися.

Глава 11

Думка про те, що я от-от ухоплюся за найважливішу нитку в цій справі, не полишала мене.

Орлов надав зовсім нового напрямку моїм пошукам. Британці надіслали запит на особистісні характеристики Сергія Гайдука. Для ретельного аналізу його ігрових якостей у них були блискучі професіонали – тренери й скаути. Загальні відомості про нього можна було знайти в Мережі, у тому числі на сайті «Динамо». Моє завдання – заповнити прогалини, усі ці дивні пропуски в його біографії. Для того мене й найняли.

Те, про що свідомо обмовився Орлов, ніколи не згадувалося в паперових та електронних медіа. Уболівальники й читачі спортивної преси уявлення про це не мають. Водночас я пам’ятав те, що сказав мені на прощання лікар Полегенько, і не збирався піддаватись емоціям. Перше й найголовніше – ретельно перевірити всі факти і з’ясувати обставини того, що сталося. Якщо, звісно, це не плід фантазії Орлова. Може бути й таке. Мотив простий: журналіст поквапиться опублікувати неперевірену інформацію, яка вплине на репутацію гравця. Існує ж конфлікт, у якому не останню роль відіграє звичайна заздрість. В Орлова все в минулому, а Сергій молодий і вже досяг того, про що мріє кожен футболіст: найкращий бомбардир країни, грає в топовій команді та збірній, шалено популярний, заробляє за сезон стільки, скільки Орлову не вдалося заробити за всю кар’єру. А тут – унікальний шанс поквитатися з тим, кого він вважає винуватцем своїх проблем.

Однак аварія з тяжкими наслідками – якщо, звичайно, вона мала місце – це серйозно. Це глибокий стрес, важка травма, що накладає відбиток на риси особистості. Тим більше для спортсмена, для якого стійкість психіки дуже важлива.

Дорогою додому я сушив голову над тим, що робити насамперед, і врешті зупинився на одному варіанті. Однак для того, щоб його реалізувати, довелося перевернути догори дном чи не весь будинок. У принципі, холостяцький безлад мене ніколи особливо не напружував. Час від часу – десь раз на півроку – я влаштовував генеральне прибирання: випадав із життя на день-два й до блиску вичищав усю квартиру. Але поступово все поверталося на ті ж позиції, й інколи доводилося витрачати купу часу, щоб відшукати те, що раптом стало терміново потрібним.

Вивернувши на килим усі шухляди письмового столу й перекопавши купу паперового мотлоху, я нарешті знайшов те, що шукав, у задній кишені джинсів, які мирно чекали на прання в кошику для брудної білизни. Візитку Яневського – «полковника», як я його подумки називав, хоча насправді уявлення не мав, у яких чинах і в якому саме відомстві він служив. Наше коротке знайомство, як мені здалося, давало мені право звернутися до нього ще раз.

Я не став гаяти час і просто серед учиненого власними руками розгрому набрав номер.

Відповідь – через два гудки. Красномовно перепрошуючи, я сяк-так сформулював своє прохання: уточнити обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилася в Білій Церкві або її околицях тоді-то