Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

…То їх крила удар Відкинуть може в грязь…

Сірано

А може – вище хмар?

Де Гіш виходить. Видно, як він сідає в портшез. Вельможі віддаляються, перешіптуючись. їх проводжає Ле Бре. Юрба розходиться.

СЦЕНА VII

Сірано, Ле Бре, гвардійці, що розташувались за столами обабіч, – їм подають їсти й пити.

Сірано

(насмішкувато вклоняючись тим, що виходять, не насмілюючись уклонитись йому)

Привіт… привіт… привіт…

Ле Бре

(у розпачі, зводячи руки до неба)

Він сам шукає згуби!

Сірано

Ну, знову ти бурчиш!

Ле Бре

Але ж погодься, любий, Що так-от нехтувать нагодами в житті – Безумство!

Сірано

От слова, їй-богу, золоті!

Ле Бре

А! Не перечиш ти!

Сірано

Але з безумства цього Я гордий: вірну я обрав собі дорогу!

Ле Бре

Коли б ти не такий шалений мушкетер, То й слава, й грошики б…

Сірано

Що ж діяти тепер? Шукать опікуна, вельможного патропа, Як плющ, обвитися круг дубового лона І, кору лижучи для певної мети, Угору хитрістю, не силою рости? Ні, красно дякую! Писать багатієві Присвяти віршами за ласощі дешеві, Перед міністрами, як блазень той, стрибать, Щоб зболили вони нам усміх дарувать? Ні, красно дякую! Базарювать нещиро, Навкруг колін своїх засмальцювати шкіру, Мов гад плазуючи, зігпувшись наче раб? Ні, красно дякую! За злото і єдваб І вовкові, й козі однаково годити, Облесний фіміам негідникам кадити? Ні, красно дякую! По приступках повзти, Щоб слави марної у дурнів засягти, За весла взять собі пікчемні мадригали, Щоб подихом зітхань вітрила надимали Старенькі панії? Ні, щира дяка вам! Уклінно віршики носити видавцям, Та ще й з приплатою? Щ, щире вам спасибі! Вважатись королем серед дурних амфібій, Що квакають в диму та випарах шипків? Ні, красно дякую! Все на один мотив Співати, як душа мелодій сотні знає? Талант свій одкривать лиш туподумів зграї? На те лиш тратити і розум свій, і хист, Щоб спогадав тебе брудний газетний лист? Ні, красно дякую! Тремтіти, рахувати, Прохання подавать, в прихожих дожидати, Для ласки папської занедбувать сонет?… Ні, красно дякую! Не раб я, а поет! Співати хочу я, по власній жити волі, Літати тут і там, неначе пташка в полі, Змагатись, битися, поеми укладать, Ні грошей, Ні чинів, ні слави не шукать, І, задум у душі плекаючи крилатий, В країну місячну – мандрівку лаштувати! Ні слова не писать, що з