Едмон Ростан - Сірано де Бержерак

шпагу капелюшами, оздобленими пір’ям, – пом’ятими, продірявленими) Поглянь-бо, Сірано! Оце то здобич, друже! Це я па пристані такої наловив Чудної дичини! Брилі утікачів!

Карбон

Вояцтва славного препишний обладунок!

Всі

(сміються)

Ха-ха-ха-ха-ха-ха!

Кіжі

Оце так подарунок! А як же сердиться той пан, рука чия Наслала тих бродяг!

Брісайль

Хто б міг то бути?

Де Гіш

Я!

Сміх затихає.

Я їм велів скарать – самому-бо негоже – П’яницю, що дерзнув сміятися з вельможі!

Ніякове мовчання.

Гвардієць

(неголосно, до Сірано, вказуючи йому на капелюші)

Чи не зробить рагу із куріп’ят оцих?

Сірано

(бере шпагу, на яку нанизано капелюші, і скидав їх уклоняючись, до ніг де Гіша)

Бажає ваша мость вернути друзям їх?

Де Гіш

(підводиться, уривчасто)

Портшез мій! Носіїв подать мені скоріше!

(До Сірано з шаленством.)

Ви, пане, ви!

Голос

(на вулиці)

Подать для монсеньйора Гіша Портшез його!

Де Гіш

(що опанував себе, з усмішкою)

Скажіть, – чи Дон Кіхота ви Читали?

Сірано

Так, читав, – і шапку з голови Здіймаю, як ім’я безумцеве почую.

Носій

(з’являється в глибині)

Портшез ваш подано!

Де Гіш

Отож рекомендую Вам переглянути главу про вітряки!

Сірано

(вклоняючись)

Главу тринадцяту!

Де Гіш

Збагніть: як диваки Із вітряками бій ведуть мечем нехитрим…

Сірано

Виходить – я борюсь із тими, що за вітром Щоразу крутяться?

Де Гіш

(продовжує свою фразу)