Джейн Остін - Емма

і розмов — що вона їх чула — між містером Діксоном та її подругою Джейн Ферфакс поступово всотувала фатальну отруту кохання, а тепер із найкращих, найчистіших міркувань відмовляла собі в поїздці до Ірландії, вирішивши незабаром розпочати власну — важку і почесну — кар'єру і тим самим раз і назавжди порвати з ним і з Кемпбеллами.

Отож у цілому Емма пішла від неї в такому лагідному і милостивому настрої, що по дорозі додому вже було почала замислюватися над можливими претендентами, а потім — бідкатися з того приводу, що Гайбері не міг похвалитися наявністю гідного молодого чоловіка, який забезпечив би незалежність Джейн Ферфакс; не було нікого, кого заради неї вона захотіла б заманити в пастку.

Це були шляхетні, але недовговічні пориви. Не встигла Емма зобов'язати себе публічним проголошенням довічної дружби з Джейн Ферфакс і зробити для подолання давніх несправедливостей і упередженості щось більше, ніж сказати містеру Найтлі: «А вона і справді гарна; більше, ніж гарна!» — як Джейн провела зі своєю бабусею і тіткою вечір у Гартфілді — і все знову повернулося на круги своя. Знов ожило те, що раніше дратувало Емму. Тітка була такою ж набридливою, як і завжди; навіть набридливішою, бо тепер до захоплення здібностями Джейн додалося занепокоєння її здоров'ям; і всім довелося вислуховувати детальну розповідь про те, як мало хліба і масла вона з'їла на сніданок і який маленький шматочок баранини — на обід, а також розглядати нові чепчики і капшучки для шитва, що вона зробила для своєї матусі і для себе; і Джейн знову впала в немилість. Вони музикували; Емму теж упрохали пограти; але ті подяки й похвала, що, як і належить, були висловлені опісля, здалися їй сповненими зверхньої поблажливості, словами, мовленими лише для того, щоб зарозуміло підкреслити бездоганність власної гри. І що найгірше — вона була такою холодно-байдужою, такою обачливою! Неможливо було збагнути, що вона думає насправді.

Хоча Джейн і так була максимально стриманою, найбільшу стриманість і обачливість вона виявила в розмовах про Веймута і подружжя Діксонів. Здавалося, була налаштованою не розповідати нічого суттєвого про особу містера Діксона, про своє ставлення до нього і не висловлювати власну думку про доречність цього шлюбу. Вона говорила загальними схвально-ввічливими фразами, що не містили нічого цікавого чи оригінального. Однак це їй не допомогло. Її обережність була марною. Емма побачила напускний характер її байдужості і тому повернулася до своїх попередніх припущень. Скоріш за все, їй було що приховувати, окрім власних уподобань: мабуть, містер Діксон ледь не наважився змінити одну подругу на іншу або ж став на бік міс Кемпбелл тільки заради сподіваних дванадцяти тисяч фунтів.

Джейн була такою ж стриманою і щодо іншого. Вона і містер Френк Черчілль перебували у Веймуті в один і той же час. Не становило великої таємниці, що вони були трохи знайомі, але Емма не почула й півслова реальної інформації про те, яким він був насправді. «Він симпатичний?» — «Наскільки їй відомо, його вважали дуже привабливим молодим чоловіком». — «Він — приємна людина?» — «В основному вважали, що так». — «Він справив враження розсудливого молодого чоловіка, освіченого молодого чоловіка?» — «На курорті або в звичайній лондонській компанії про такі речі скласти уявлення важко. На підставі мого досить нетривалого спілкування з містером Черчіллем з упевненістю можна судити лише про манери. На її думку, всі знаходили його манери приємними». І цього їй Емма простити не могла.

Розділ 3

Емма не могла їй цього простити, однак містер Найтлі, котрий теж був серед гостей, не помітив ані приводу для її роздратування, ані самого роздратування, а бачив лише належну чемність і доброзичливу поведінку з обох боків; тож наступного ранку, знову відвідавши Гартфілд у справі до містера Вудхауса, він висловлював своє цілковите задоволення. Робив це не так відверто, як зробив би тоді, коли в кімнаті не було б Емминого батька, але достатньо прозоро, щоби вона зрозуміла, про що йдеться. Він завжди вважав, що Емма ставиться до Джейн несправедливо, і тепер із великим задоволенням констатував суттєве поліпшення.

— Це був такий приємний вечір, — почав він одразу, тільки-но розтлумачив містеру Вудхаусу необхідне, отримав од нього ствердну відповідь і прибрав папери. — Винятково приємний. Ви з міс Ферфакс пригостили нас чудовою музикою. Не знаю, добродію, що може бути приємніше, коли отак сидиш собі, а тебе розважають дві чарівні дівчини — то музикою, то розмовами. Еммо, я певен, що вечір сподобався міс Ферфакс, це точно. Ви були на висоті. Я радий, що ви дали Джейн можливість стільки пограти, це була така милість із вашого боку, бо в домівці її бабусі інструмента немає.

— Дуже рада, що вам сподобалося, — сказала Емма і усміхнулася. — Смію сподіватися, що я не так уже й часто буваю недостатньо уважною до наших гостей.

— Звичайно ж ні, моя люба, — відразу озвався її батько. — У цьому ти можеш не сумніватися. Ти така чемна й уважна, як ніхто. Навпаки — ти надто чемна й уважна. От, наприклад, булочки — якби вчора ввечері їх подали тільки один раз, то цього було б цілком достатньо.

— Дійсно, — відразу ж вигукнув містер Найтлі. — Вам рідко коли бракує неуважності — ви майже завжди поводитеся належним чином і виявляєте належне розуміння. Отож гадаю, що ви добре розумієте мене і зараз.

Емма хитро-грайливо поглянула на нього, що означало: «Я добре вас розумію», — але мовила лише:

— Міс Ферфакс така стримана й холодна.

— А я завжди казав, що вона така і є — трохи стримана; але вам незабаром удасться подолати ту частину її стриманості, що коріниться в недостатній упевненості в собі. Вихованість і ввічливість завжди гідні похвали.

— Значить, ви вважаєте, що вона сором'язлива. А от я ніякої сором'язливості тут не бачу.

— Люба моя Еммо, — сказав містер Найтлі і перебрався зі свого крісла в те, що стояло ближче до неї, — ви що, хочете сказати, що вам не сподобався вечір?

— Та ні! Мені сподобалася власна вперта наполегливість у намаганні про щось дізнатись, і мене здивували ті мізерні відомості, котрі я отримала.

— Ви мене неприємно дивуєте, — тільки і сказав містер Найтлі.

— Сподіваюся, що вечір сподобався всім, — як завжди спокійно мовив містер Вудхаус. — Мені — сподобався. Правда, в якийсь момент жар від каміна став надто сильним, але я трішечки відсунув крісло — зовсім небагато, і він перестав мені дошкуляти. Міс Бейтс була, як завжди, дуже балакучою та життєрадісною, хоча, по правді