Євген Степанович Березняк - Пароль «Dum Spiro…»

«Жених»: «Живий. Перебуваю Ставрополі, Короткова, 96. Колишній боєць Федорін Олександр Андрійович («Андрій»)»… Слідом за телеграмою на моє ім'я надійшов лист:

«Дорогий Євгене Степановичу! Пишу Вам як батькові чи братові. Я вдячний за те, що Ви допомогли мені А моїм товаришам повернутись у стрій бійців. Читав Вашу книгу і, наче в кіно, бачив усе, що нам довелось пережити у дні війни. Хворію: табірні болячки даються взнаки. Та духом не падаю».

Подав голос і Павло Якович Шиманський:

«Після виходу з тилу воював. До останнього дзвоника. До салюту. Демобілізувався — і на паровоз машиністом. З 1956 року працюю слюсарем на підприємстві. Старші сини і донька також трудяться. Закінчили автодорожний технікум. Молодший син навчається у школі.

… Ви запитуєте, де довелось служити після того, як ми вийшли з ворожого тилу. Нас, розвідників, одразу розхапали кого куди. Я став зв'язківцем. Всі ці роки нікому нічого не розповідав про своє минуле. А тут вийшла Ваша книга. Знайомі питають: «Це Ви той самий Шиманський?» — «Я», — кажу. — «Чого ж мовчали?» — «А що? Усі воювали. Кожен робив, що міг».

На цьому закінчую. Бажаю Вам здоров'я. З привітом».

Відгукнувся і Овсій Близняков. Він після війни залишився розвідником, правда, іншого покликання. Про післявоєнну свою діяльність він розповів мені в першому листі:

«З 1945 по 1967 рік працював у нафтовій промисловості об'єднання «Укрнафта» і в газовій виробничо-експлуатаційній промисловості тресту «Львівгаз».

У 1956 році закінчив Дрогобицький нафтовий технікум — здобув спеціальність техніка-механіка по устаткуванню нафтових і газових промислів. У даний час працюю інженером бурового устаткування і комплектації в Мозирській конторі глибокого розвідувального буріння тресту «Білнафтогазрозвідка»«.

Недавно я гостював у нього в Мозирі. Мені дуже сподобалося тихе зелене місто на березі Прип'яті — в самому серці Полісся.

Ми лежали біля багаття на свіжоскошеному сіні. Згадували минуле. А втім, більше мовчали. Раптом з-за повороту ріки заблимали вогники. Зелені, червоні. З темряви виступили силуети барж. І я почув схвильований, теплий голос Овсія:

— Пливуть, пливуть, голубчики. Везуть руду. Їм довго ще плисти. Ріками, каналами. А знаєш, командире, куди? В Польщу, в Краків, у Нову Гуту…

СЛОВО ПРО ПОБРАТИМІВ

Закінчується наша розповідь. Читач познайомився з багатьма і радянськими, і польськими патріотами, без допомоги яких група «Голос» не змогла б виконати своє завдання. З багатьма, але не з усіма. Маємо на увазі бойових польських побратимів. Не всі імена вкладалися в композиційну тканину розповіді.

В записнику «капітана Михайлова» збереглися зашифровані імена, клички, короткі бойові характеристики. Під час зустрічей з Зайонцами, Бохенеком, Тадеком, Гардим я уточнив старі нотатки, виписав їх. Думаю, ці сторінки дещо доповнять нашу розповідь. Отже, імена, справи.

Тарговський Ігнац. Народився в 1897 році в Рибній. Колишній член Комуністичної партії Польщі. Під час окупації — член Польської робітничої партії. Селянин. Живе в Рибній. Нині член ПОРП. У його будинку певний час працювала радистка Комар, а пізніше була явочна квартира.

Очкось Станіслав (Скала) з Черніхува. Військове звання — капітан. Комуніст. Через нього група «Голос» одержувала цінну інформацію про передислокацію гітлерівців. Він був зв'язковим групи.

Ганцарчики Роман і Ян (Збишек і Янек) — партизани-підпільники. Співробітничали з групою «Голос».

Питлік Франц. До війни — член Польської комуністичної спілки молоді. Під час окупації — заступник командира партизанського загону імені Людвіка Варинського. Подавав всіляку допомогу групі «Голос», брав участь разом з нашою групою в диверсіях. Нині — офіцер народної міліції.

Ленкевич Ян (Моравський) — член ПОРП. Зв'язковий групи «Голос».

Паєр Яніна (Янка) — донька Станіслава Очкося. В жовтні — грудні 1944 року була зв'язковою між Голосом і Грозою.

Солтикова Клара. Працюючи в штабі німецької частини прибиральницею, виносила і передавала зв'язковим групи «Голос» використану копірку, деякі документи.

Пашкевич-Бохенек Іванна — дружина Владислава Бохенека. Збирала для розвідгрупи «Голос» дані про розташування і переміщення німецьких військових частин у районі Кракова і містечка Величка. Економіст. Член ПОРП.

Гачол-Навара Станіслав. Під час окупації — командир з'єднаних партизанських загонів. Відзначений високими військовими нагородами Польщі. В грудні 1944 року група «Голос» перебувала в селі Завадка разом із загоном капітана Навари. Група «Голос» вийшла з села, а через годину польський загін під командуванням Навари прийняв бій.

Коник Мечислав (Кава). Охороняв радіостанцію і радистку Комар. Був членом ППР, командиром спеціальної окружної групи Армії людової. Загинув у бою з фашистами.

Рак Юзеф — селянин із села Тшебуня. В його домі періодично перебували резидент та інші члени групи «Голос». Допомагав групі продуктами.

Рак Анна із Тшебуні. Переховувала від фашистів радянських громадян, деяких з них направила в групу «Голос».

Ніщо не забуто. Ніщо не минає безслідно. Радянський уряд високо оцінив подвиг наших побратимів, вірних, безстрашних товаришів по зброї.

Як дорогу реліквію, бережу вирізку із «Красной Звезды»:

УКАЗ

ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР

про нагородження орденами СРСР громадян Польської Народної Республіки

За активну допомогу командуванню Радянської Армії в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни і виявлену при цьому мужність, ініціативу і стійкість нагородити громадян Польської Народної Республіки:

ОРДЕНОМ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ І СТУПЕНЯ

1. Бохенека Владислава Яновича.

2. Врубля Михайла Мацайовича (посмертно).

3. Зайонца Юзефа Францишковича.

ОРДЕНОМ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ II СТУПЕНЯ

1. Зайонц Валерію Янівну.

2. Очкося Станіслава Яновича.

3. Присака Юзефа Юзефовича (посмертно).

Голова Президії Верховної Ради СРСР

М. ПІДГОРНИЙ

Секретар Президії Верховної Ради СРСР

М. ГЕОРГАДЗЕ

Москва, Кремль, 7 травня 1968 р.

* * *

«В 1944–45 роках в районі міста Кракова, окупованого фашистськими загарбниками, діяла група радянських військових розвідників на чолі з Євгеном Степановичем Березняком.

Велику допомогу розвідникам у виконанні завдань командування Першого Українського фронту подали польські патріоти Бохенек Владислав, Врубель Михайло та інші товариші, які проживали у Кракові.

У винятково тяжких умовах окупаційного режиму розвідгрупа Є. С. Березняка встановила зв'язок з місцевими партизанами й польськими підпільниками і з їх допомогою здобувала цінну інформацію про противника, про дислокацію військових частин окупантів і про їх склад.

Радянські розвідники разом з польськими патріотами — подружжям Зайонц Юзефом і Валерією, Владиславом Бохенеком, Юзефом Присаком та іншими товаришами по зброї зуміли запобігти підготовленому фашистами знищенню колишньої польської столиці міста Кракова, зберегти його історичні культурні пам'ятники».

(ТАРС)

* * *

… На моєму робочому столі поштова листівка із знайомим силуетом зимового Кракова. Енергійний, розмашистий почерк Юзефа Зайонца:

«Дорогий друже, капітане Михайлов!

Пишу ці рядки на порозі Нового року. Що несе він