Стіг Ларсон - Повітряний замок, що вибухнув

але навряд чи такі операції проводилися насправді. Тут існує й мовна загадка: невідомо, чи дійсно префікс «а» в слові «амазонка» означав «без». Висловлювалося припущення, що насправді він означає протилежне — що амазонкою називалася жінка з особливо великими грудьми. В жодному музеї не представлено античних зображень жінок без правої груді, хоча, якщо легенда про видалення груді правильна, вони мали б зустрічатися часто.

Розділ 08

Неділя, 1 травня — понеділок, 2 травня

Зробивши глибокий вдих, Еріка Берґер штовхнула двері ліфта й увійшла до редакції «Свенска морґонпостен». Годинник показував чверть на одинадцяту ранку. Вона була елегантно одягнена — чорні брюки, червоний джемпер і темний жакет. Стояла гарна першотравнева погода, і, проїжджаючи через місто, Еріка зауважила, що представники робочого руху вже починають збиратися. Сама вона не ходила на демонстрації років двадцять.

Ніхто її поки не бачив, і вона трохи постояла біля ліфта на самоті. Перший день на новій роботі. З цього місця біля входу перед нею відкривався вид на чималу частину редакції з інформаційною стійкою в центрі. Підвівши погляд, Еріка побачила скляні двері до кабінету головного редактора, який протягом найближчого року має стати її робочим місцем.

Вона була не зовсім упевнена, що цілком підходить для керівництва такою безформною організацією, якою була газета «Свенска морґонпостен». Дуже різкий перехід від «Міленіуму» з п’ятьма співробітниками до щоденної газети, на яку працюють вісімдесят журналістів і ще приблизно дев’яносто чоловік — адміністрація, технічний персонал, дизайнери, фотографи, рекламний відділ, дистриб’ютори та всі інші служби, необхідні для виробництва газети. До цього додавалися видавництво, компанія-виробник і керуюча компанія. Загалом 230 чоловік.

На секунду Еріка задумалася, чи не зробила вона величезну помилку.

Потім старша з двох співробітниць рецепції помітила, хто прийшов у редакцію, вийшла із-за стійки і простягнула руку.

— Фру Берґер, ласкаво просимо до «СМП».

— Мене звуть Еріка. Доброго дня.

— Беатріс. Ласкаво просимо. Провести вас до головного редактора Морандера… тобто, я хочу сказати, до звільнюваного головного редактора.

— Дякую, але ж він сидить у тій скляній клітці, — з посмішкою сказала Еріка. — Гадаю, я знайду дорогу. Проте вдячна вам за люб’язну пропозицію.

Вона пішла прямо через редакцію і раптом помітила, що гомін трохи затих і всі погляди звернені до неї. Зупинившись перед напівпорожньою інформаційною стійкою, Еріка привітно кивнула.

— Через кілька хвилин у нас буде можливість привітатися як слід, — сказала вона, пройшла далі і постукала по одвірку скляних дверей.

Головному редактору Хокану Морандеру, змушеному залишати свою посаду, було п’ятдесят дев’ять років, і дванадцять з них він провів у скляній клітці редакції «СМП». Як і Еріку Берґер, його колись запросили з іншої фірми, тобто свого часу він так само вперше пройшов через редакцію, як щойно пройшла вона. Він розгублено поглянув на неї, кинув погляд на наручний годинник, підвівся і привітався.

— Доброго дня, Еріко. Я думав, ви будете в понеділок.

— Я не змогла ще день просидіти вдома. І ось я тут.

Морандер простягнув їй руку.

— Прошу. Я страшенно радий, що ви мене змінюєте.

— Як ви почуваєтеся? — спитала Еріка.

Він знизав плечима. Секретарка Беатріс принесла каву і молоко.

— У мене таке відчуття, ніби я вже живу впівсили. Говорити про це мені взагалі-то не хочеться. Спершу ти все життя почуваєш себе підлітком, у якого попереду безсмертя, а потім раптом виявляється, що залишилося вже зовсім небагато. Але одне можу сказати напевно — я не маю наміру провести решту часу в цій скляній клітці.

Він мимоволі потер груди — у нього були проблеми із серцем і судинами, що й стало причиною його раптового звільнення і змусило Еріку стати до роботи на кілька місяців раніше, ніж було домовлено спочатку.

Еріка обернулася і поглянула на редакційну залу. Вона була напівпорожня, а репортер з фотографом прошкували до ліфта, щоб зібрати матеріал про Першотравневі події.

— Якщо я заважаю і вам сьогодні не до мене, то я відразу піду.

— Моя робота сьогодні полягає в тому, щоб написати передовицю на чотири з половиною тисячі знаків про Першотравневі демонстрації. Я їх уже стільки написав, що можу робити це хоч уві сні. Якщо соціалісти висловляться за розв’язання війни з Данією, я повинен пояснити, чому вони не мають рації. Якщо соціалісти висловляться проти війни з Данією, я теж повинен пояснити, чому вони і в цьому випадку не мають рації.

— З Данією? — перепитала Еріка.

— Ну, першого травня треба неодмінно торкнутися конфлікту щодо питання про інтеграцію. І хоч би що соціалісти говорили, вони, зрозуміло, не матимуть рації.

Він раптом засміявся.

— Звучить цинічно.

— Ласкаво просимо до «СМП».

Еріка не мала певної думки про головного редактора Хокана Морандера. У колі головних редакторів він належав до безликих представників влади. Читаючи його передовиці, вона уявляла його собі нудною, консервативною людиною, майстром з буркотіння на тему податків і типовим ліберальним борцем за свободу слова, але особисто з ним раніше не зустрічалася і не спілкувалася.

— Розкажіть мені про роботу, — попросила вона.

— Я йду наприкінці червня. Два місяці ми працюватимемо паралельно, і за цей час ви зможете побачити як позитивні, так і негативні моменти. Я цинік і тому бачу в основному негативне.

Він підвівся і став поряд з нею біля скляної стінки.

— Ви побачите, що за цією стінкою у вас є чимало противників — денні керівники і ветерани з числа редакторів створюють свої маленькі імперії і утворюють власний клуб, членом якого ви стати не зможете. Вони намагатимуться розсувати кордони і проштовхувати власні теми й погляди, а вам доведеться тримати кермо влади міцною рукою, щоб їм протистояти.

Еріка кивнула.

— У вас будуть нічні керівники Біллінґ і Карлссон… це окрема тема. Вони терпіти не можуть один одного і, слава Богу, працюють у різні зміни, але поводяться так, ніби обоє — відповідальні випускові і головні редактори. Ще є Андерс Хольм — керівник інформаційного відділу, з яким вам доведеться частенько мати справу. У вас з ним напевно будуть сутички. Насправді «СМП» день за днем робить він. Є кілька репортерів, капризних, як примадонни, і кілька таких, кого слід було б відправити на пенсію.

— Невже хороших співробітників зовсім немає?

Морандер раптом засміявся.

— Є. Вам доведеться самій вирішувати, з ким ви спрацюєтесь. У редакції є кілька першокласних журналістів.

— А керівництво?

— Голова правління — Маґнус Берґшьо, якраз він вас і наймав. Він чарівний представник старої школи, трохи старомодний і трохи реформатор, але головне, він — людина, яка все вирішує. Є кілька членів правління —