Андрій Анатолійович Кокотюха - Таємне джерело

Вода. Повернімося до води.

Хоч би звідки взялася отрута, хай хто б її приготував, змусити жертву випити смертельно небезпечний напій, як уже напевне зрозумів Князевич, насправді досить просто. Для цього нічого не треба робити. Дати склянку води. Ну, не склянку, просто один попросив водички – інший дав. Пляшку, флягу, іншу посудину, куди можна набрати води саме з того джерела, до якого тут мало не кожен знає дорогу і підступи до якого нині суворо охороняються.

Знову ж таки – чому? Якби там справді знайшли токсини, його, Князевича, не посилали б сюди, до Гайворона, шукати іншу, не таку природну й усім зрозумілу, найпростішу причину смерті. Чому потрібен привід для порушення кримінальної справи, чому необхідно почати слідчі дії?

Та повернімося до води. Ігор раптом почав відчувати якусь тоненьку, непомітну ще ниточку. Рибалки називають це покльовкою, тепер слід обережно підсікати, відкинути зайві емоції, відсунути корисну, цікаву, та все ж таки – тепер непотрібну інформацію. Тілом таки пробігли знайомі мурашки.

Ну, ну, ну…

Є!

Не стримавшись, Ігор плеснув у долоні, балетним па розвернувся спиною до вікна, ступив до ліжка, сів. Дотягнувся до бляшанки з кількою, підкинув на руці, раз, другий, третій – так закріпляв усе, що несподівано для нього самого склалося в цілком очевидну картину. Просту і зрозумілу, яку міг побачити лише той, хто складе докупи три на позір не пов’язані між собою дрібні елементи.

Отрута, бісів аманітин. Джерельна вода. Чисті руки жертв.

Задачка насправді для шкільного підручника, задоволено посміхнувся Ігор. Токсин можна вивести з організму, якщо вжити заходів протягом доби, максимум двох, це він уже встановив. Жертва разом із водою отримувала, судячи з усього, доволі сильну концентрацію отрути. Проте цього все одно не вистачить, аби вбити на місці. Значить, людину просто треба тримати певний час десь подалі від медицини, не втручаючись і даючи токсину зробити свою справу. Ймовірно, жертва не докумекала, від чого це її так розібрало, і дістала ще хоча б одну дозу аманітину. Між зникненням кожного з трьох і знайденням трупа – якраз дві доби.

Князевич, не стримавшись, підкинув бляшанку так сильно, що та вдарилася в стелю й упала на ліжко. Притримав, щоб не скотилася на підлогу.

Жертва знала вбивцю.

Кожна.

Або хоча б настільки довіряла йому, що підпустила близько до себе, без жодного застереження пригостилася водою. Потім вбивця – той, хто дав воду, – десь утримував жертву потрібну кількість часу. Новицька, Лизгунов і Боровчук перебували там, де були приречені повільно вмирати і де їхні крики про допомогу ніхто не почув би. Причому руки-ноги кожного мусили лишатися вільними, без слідів мотузок, ланцюгів чи навіть кайданів на руках і ногах. Словом, на тілах – жодної ознаки насильства: це мало на меті показати природну мученицьку смерть.

Від мертвої води.

Ігор уявив, як Софія Новицька, доцент, викладач наукового комунізму, лежить десь у темряві, намагається бодай підвестися, спирається руками об підлогу чи об землю – залежно від того, на чому вона лежить. Люди завжди так чинять, коли намагаються встати. Іншого способу, ніж допомогти собі руками, природа для живої істоти не придумала. Тварини допомагають собі передніми лапами, люди – кінцівками.

Так чи інакше, від контакту з поверхнею, на якій лежиш, лишаються сліди.

Хорошому експертові цього досить, аби підказати, що це за місце і де воно може бути. Той, хто все це спланував, напевне трошки розбирається в таких речах. Через те руки кожної жертви старанно вимиті – з них змито не просто рештки землі чи пилу, а характерні сліди, здатні визначити місце утримання полонених.

Мурахи перестали бігати. Князевич клацнув пальцями.

Готово. Є реальний вузол, краї якого можна шукати й тягнути за них. Є що розмотувати.

У двері знову постукали. Тепер сторож зайшов, не чекаючи на дозвіл, приніс чайник зі знайомим уже духмяним варивом. Хотів щось сказати чи просто поговорити, та Ігор жестом дав зрозуміти – зараз старий трошки заважає. Той, зовсім не образившись, налив ароматного відвару в кухоль, секунду подумав, залишив чайник на столі.

– Як ще захочете. Сніданок чекає, вам загріли.

– Спасибі. Зараз іду, Григоровичу. Пропав би без вас.

Коли Рогоза вийшов, Ігор узяв кухоль, погрів на ньому руки, відпив. Справді, сторож нині заварив свіжого. Треба буде, як повернеться, справді всерйоз підсісти на травичку. Фітотерапія, чи як це зветься…

Чи то від трав’яного чаю, чи від складеної нарешті картинки Князевичу стало враз дуже легко і спокійно. Цього стану не порушували навіть кілька серйозних, можна сказати – базових перешкод, котрі робили вузол, що його слід почати розв’язувати, міцнішим.

Старий шкільний сторож не вважає жодного з трьох справжніми жертвами. Поза сумнівами, про вибрики сексуально заклопотаної Новицької й такого самого комсомольського ватажка Боровчука знали або напевне дізналися на момент смерті всі, хто почав працювати зі справами. Випадок із відставним чекістом Лизгуновим – узагалі окрема історія. Нікого ветеран не ґвалтував, зате тих, із ким він довго і сумлінно боровся, тут, у цих краях, ворогами зовсім не вважають. Навпаки, якщо хтива інститутська викладачка й комсомолець-ґвалтівник мають конкретних ворогів, чиї прізвища відомі, то відставний офіцер держбезпеки, за ідеєю, мусить мати не лише ворогів у конкретному селі, а взагалі – ненависників у масштабах цілого регіону. Бабою Галею Дорош не обмежишся, бери ширше.

Хоча тут теж є підказка. Ігор відчув її, коли допив до половини: двоє з трьох не місцеві. Сюди, за диявольським планом невідомого або невідомих, їх треба було доставити. Непомітно.

Без машини не обійтися. Багажник – наймиліша річ, найзручніший та перевірений спосіб переміщення викрадених людей. З такими випадками знайомий кожен слідчий. А хто в Гайвороні має автомобіль? Таких небагато, значить, коло підозрюваних швидко звузиться. Хоча б Кудімов, фельдшер. Скривджений владою фаховий медик напевне мусить чудово знатися на отруйних речовинах…

Добре, тут є над чим подумати. Та все одно була ще одна річ, здатна перекреслити всю логіку й повернути Князевича туди, звідки все почалося.

Те, що з ним сталося вчора.

Нічні тіні, зачарований ліс.

Уночі в тутешніх лісах із людиною може трапитися те, чого ніколи не станеться вдень.

Не лише з людиною.

Жива вода здатна перетворитися на мертву.

Після вчорашнього Ігор на крок наблизився до того, щоб у це повірити…

24

Tuesday

Решта дня минула в клопотах.

Уже пополудні Князевич фактично окупував робоче місце лейтенанта Козуба. Коли заявився в офіційну сільську установу як був – спортивний костюм, кирзові чоботи