Елізабет Костова - Викрадачі

одягає домашній халат і сідає з трубкою біля каміна або читає їй газету. Інколи він з ніжністю й вишуканістю цілує її в шию, коли вона сидить, схилившись над роботою: плете мереживо або гаптує платтячка для новонародженої сестриної дитини. Він вивозить її послухати оперу до нового сяючого Пале-Ґарньє,[73] а час від часу й до більш затишних місць — послухати оркестр і випити шампанського, а то й на бал у самому центрі міста; тоді вона одягає нову сукню з бірюзового шовку або рожевого атласу. Чоловік же тримається так, що не залишається будь-яких сумнівів: він пишається тим, що поряд з ним — вона.

А більше за все він заохочує її малювати, схвально киваючи, коли вона йде навіть на вельми незвичайні експерименти з кольором, світлом, грубими мазками в стилі, який вона бачила, відвідуючи разом із чоловіком найбільш радикальні новітні виставки. Зрозуміло, він нізащо не назве її радикалом. Він завжди стверджує, що вона просто художник і повинна писати так, як сама вважає за краще. Вона йому пояснює, що живопис, на її думку, повинен відображати життя й природу, що її зворушують новітні пейзажі, сповнені світла. Він погоджується, але додає обережно, що не хотів би, щоб вона знала про життя надто багато — природа надає чудові сюжети, а життя куди жорстокіше, ніж вона може собі уявити. На його думку, для неї добре, коли можна зайнятися вдома чимось таким, що її задовольняє. Він і сам закоханий у мистецтво. Він бачить її талант і бажає, щоб вона була щасливою. Він знайомий з чарівним подружжям Морізо. Зустрічався і з Мане, й завжди зауважує, що той — добрий сім’янин, що б там не казали про Едуара і його аморальні експерименти (він малює жінок легкої поведінки); через те він, можливо, надто сучасний, а це ганьба, беручи до уваги його безсумнівний талант.

Ів дійсно водить її до багатьох галерей. Щороку вони, так само, як і мало не мільйон інших любителів мистецтва, відвідують Салон, слухають плітки про улюблені полотна й про ті, до яких критики ставляться з презирством. Часом вони прогулюються залами Дувра, де студенти старанно копіюють живопис і скульптури, а іноді можна побачити навіть жінок без супроводу (напевно, американок). Їй важко в присутності чоловіка захоплюватися оголеними жінками на полотнах, а тим більше оголеними постатями міфологічних героїв. Вона розуміє, що сама ніколи не малюватиме оголених натурщиць. Навчалася живопису в приватній студії художника-академіста, копіюючи гіпсові зліпки у присутності своєї матері — до того, як вийшла заміж. Принаймні, вона працювала наполегливо.

Іноді вона розмірковує, чи зрозуміє її Ів, якщо вона вирішить подати одну зі своїх картин до Салону. Він жодного разу не сказав нічого зневажливого про ті нечисленні картини, виставлені в Салоні, які належали пензлю жінок. До того ж, він незмінно схвалює все, що зображує на полотні вона сама. Так само він ніколи не скаржиться на хатнє господарство, яке вона веде так чудово — хіба що один раз на рік зауважить ввічливо: йому хотілося б, щоб певну страву вона готувала не так часто, або він вважає, що на столі в передпокої вона могла б розставити речі по-іншому. В темряві спальні вони час від часу пізнають одне одного зовсім інакше — з любов’ю, ніжністю, навіть з палкою пристрастю, яку вона плекає в серці, хоча й не насмілюється згадувати вдень. Лише мріє: ось одного ранку прокинеться й збагне, що останнім часом їй не було потреби в тих акуратно згорнених чистих серветках, які вона вкладає під нижню білизну, в тих пляшках з гарячою водою, у бокалі хересу, який допомагає їй позбавитися щомісячних нападів болю.

Але наразі такого не траплялося. Можливо, вона думає про це надто часто або надто зрідка, або якось не так — вона намагається взагалі про це не думати. Замість того вона чекатиме на лист, і той лист буде для неї розвагою на весь ранок. Пошту двічі на день приносить молодик у короткому синьому пальті. Вона чує, як крізь шум дощу лунає його дзвінок, як Еме відчиняє двері. Вона не виглядатиме нетерплячою, тому що дійсно не відчуває нетерпіння. Лист з’явиться на срібній таці в її будуарі, коли вона вдягатиметься, готуючись до денних візитів. Вона відкриє конверт ще до того, як Еме встигне вийти, й недбало покладе його в письмовий стіл, щоб перечитати пізніше. Вона ще не почала вкладати ті листи в корсет, аби вони завжди були в неї біля серця.

Тим часом потрібно написати інші листи, відповісти на ще інші, замовити обід і вечерю, побачитися з кравчинею, закінчити теплу ковдру в подарунок свекру на Різдво. Є ще й сам свекор, витриманий старий чоловік. Він любить, щоб вона сама приносила йому напої й книжки після перепочинку, і вона дійсно чекає на ту мить, коли він подякує їй за турботу, погладить її руку своєю, вкритою сіткою набряклих вен, і подивиться на неї своїми очима, що майже нічого вже не бачать. Є квітучі кімнатні рослини, які вона поливає власноруч, не довіряючи цього служницям. І найважливіше з усього: поряд з її кімнатою є інша, яка спочатку була заскленою верандою — тепер там стоїть її мольберт і лежать фарби.

Цими днями їй позує служниця — не Еме, а молодша, Маргарита, майже зовсім іще дівчинка, в якої таке ніжне обличчя й біляве волосся. Беатриса розпочала картину, на якій дівчина сидить біля вікна за шиттям. Дівча полюбляє чимось займатися, поки позує, тож Беатриса охоче дає їй штопати комірці й нижні спідниці, аби тільки дівчина тримала досить рівно свою схилену над роботою золотоволосу голівку.

Тут завжди вистачає світла; навіть коли дощ заливає численні шибки, вони обидві можуть щось робити. Руки Маргарити швидко рухаються вздовж ніжної білої бавовни й мережив, а руки Беатриси підбирають форму й колір, відтворюють округлість юних плечей, що схилилися над голкою, складки плаття й фартуха. Обидві працюють мовчки, але їх єднає спокій, притаманний жінкам, які зайняті справами. Беатриса відчуває, що її робота є частиною домівки, так само, як і другий сніданок, що парує в кухні, як ті квіти, якими вона прикрашає обідній стіл. У мріях вона пише портрет дочки, якої в неї немає, замість цієї мовчазної дівчини, яка їй подобається, але про яку вона майже нічого не знає. У мріях дочка читає їй вголос вірші, поки вона малює, або розповідає про своїх подруг.

Правду кажучи, коли Беатриса заглиблюється в роботу,