Crown Horror - Трунар, Crown Horror

Леон і Герман встигли вчасно – їм назустріч біг натовп слуг, усі в один голос щось волали про чудовисько, про смерть, що прийняла фізичну подобу. Не гаючи часу, вони забігли до маєтку, їм назустріч вийшов могутній чорний вовк, на руках він тримав дівчину. Її сукню, як і його одяг, залила кров.

– Адріана! – збліднувши, закричав Леон.

Він кинувся до дівчини, Гаррі дозволив узяти її на руки та покласти на канапу. Він із цікавістю спостерігав, як той роздивляється криваві плями, та впіймавши погляд брата, заспокоїв трунаря.

– Це не її кров, а твого батька. Він намагався задушити дівчину, у мене не було вибору.

Тієї миті Тейкер відчув те ж саме, що й Адріана в день смерті свого брата. Його розум здригнувся від жаху, проте не тому, що втратив рідну людину, а тому, що нічого не відчував з цього приводу. Можливо, навіть гірше, ніж нічого,  якесь полегшення. Нарешті все це пекло скінчилося, однак насправді воно тільки починалося.

– Цікаво, куди поділися всі?

– Вони втекли, Гаррі. Розумієш, слуги не дуже звикли до перевертнів у власній оселі.

– Це так… Трясця, то це нашим знову потрібно на полювання?

Тільки тепер брати усвідомили, що ж накоїли. Рятуючи життя Адріани, Вольфери знайшли на свою голову купу небажаних свідків. Звісно, їхня родина впорається з очевидцями, а заодно й з'ясують, хто саме ініціював цю прикру подію.

– Як гадаєш, що вони зроблять, коли дізнаються про все?

– Не знаю, брате, проте я не шкодую за скоєне. Ходімо додому, і не з такого виплутувалися.

***

На заході сонця чотири постаті зайшли до центральної спальні обійстя Вольферів. Велетенська кімната з ліжком, укритим шкурами, величезна шафа для одягу, що частково закривала вікно, багато подраних речей на підлозі, а в кутку – купа сирого м’яса. Навіть у братів-перевертнів це викликало жах, що вже тоді казати про їхніх друзів-трунарів. На подив вовкулаків їх викликали разом, а це означало неабиякі проблеми.

З ліжка підвелася масивна фігура. На відміну від Германа, який майже відразу повертав людську подобу, вожак зграї надавав перевагу звірячій, хоча навіть і в такій подобі Адріана його впізнала.

– Місіс Тейкер, це багато що пояснює, навіть ваша витівка зі срібним посудом, – вишкіривши зуби,  зауважив він. – І як давно вам відома наша маленька таємниця?

– Вона знала відтоді, як я знайшов її в труні, отриманої від містера Тейкера, – стоячи перед дівчиною заговорив Герман. – Це сталося ще на початку зими.

– А він як давно дізнався?

– Бенджамін не мав про все щонайменшої гадки та ніколи вже й не дізнається, – захищаючи брата додав Гаррі. – Його син сам про все довідався.

– Сам?!

– Завдяки медальйонові, який я загубив, – процідив крізь зуби хлопець. – Через це розслідування до них причепився мисливець, від якого вони позбулися.

Тепер уся увага перемкнулася на Леона. Вожак дивився на хлопця так пильно, наче в кімнаті більше нікого не було.

– Як мені відомо, Гаррі вбив твого батька, тож тепер ти – головний трунар.

– Так, сер, – не відводячи погляду відповів він, – однак ви можете не хвилюватися щодо вашої таємниці. Герман із Гаррі врятували життя моїй коханій, тому я в боргу перед ними.

– Відверто кажучи, я тривалий час спостерігав за вашою родиною. Відтоді, як Гаррі втратив той клятий медальйон. Мені багато що відомо й приємно чути, що власна кров не бреше. Натомість якість роботи трунарів вражає – виробляти таке під носом у містян, замітаючи всі сліди – це не те, на що я чекав від вашої професії. Ніколи й не гадав, що скажу таке, але я готовий запропонувати вам нашу кров – довголіття, силу, повагу.

У Леона не знайшлося слів, на щастя Адріана вже відійшла від шоку. Вона підійшла до ватажка Вольферів, уклонилася та відповіла:

– З вашого боку –  це нечувана щедрість,  шкода, проте ми не зможемо прийняти такий щедрий дар. Розумієте, у родини Тейкерів є свої особливості, тому не варто нам ріднитися з усіма охочими.

Легка посмішка, повна гострих іклів, промайнула на обличчі старого вовка.

– Відповідати моїми ж словами – це зухвало! Що ж, якщо на те ваша воля, залишайтеся людьми, проте знайте – незримі узи все одно пов’язали наші родини. Якщо у Вольферів будуть проблеми, особливо з трупами та їхньою утилізацією, то ми доручимо цю справу вам, натомість обіцяємо гідну платню та захист від ворогів.

Тейкери по черзі потисли лапу звірові. Ця таємниця залишилася між ними, навіть інші трунарі про неї не дізналися. Своєю чергою Вольфер познайомив гостей зі своєю родиною, наказавши берегти їхній маєток, як рідний дім. Уперше в історії клану в них з’явилися союзники.

***

Холодна осіння ніч. Крихітний Філіппінський цвинтар гуде від гульбища. Посеред свята іржаві ворота скриплять, а до гостей вибігає маленька дівчинка.

– Вибачте, а ви хто? – запитує вона, дивлячись на  незнайомців.