Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

— То я візьму авто в оренду.

— У Гямеенлінні є гарний замок на березі озера, є дім, в якому народився Сібеліус, однак я розумію, що на вас там чекає важливіша справа. Зможете прийти завтра до офісу, коли вам буде зручно? Ми відчинені з дев’ятої. Поблизу є оренда автомобілів. Я зроблю так, щоби ви одразу могли вирушити.

— Просто не знаю, як вам за все дякувати, — сказав Цкуру.

— Друзі Сари є і моїми друзями, — сказала Ольга і заплющила одне око.

— Я бажаю вам благополучно побачитися з Ері. І гарно її здивувати.

— Дякую. Я для цього й приїхав.

Ольга трохи повагалася, але, зібравшись із духом, таки спитала:

— Вибачте за настирливість. А у вас до Ері є важлива справа, якщо ви приїхали у такий неблизький світ?

— Для мене важлива, — відказав Цкуру. — Для неї—не знаю, може, недуже. Я приїхав сюди, аби це перевірити.

— Складно все це звучить.

— Занадто складно, аби пояснити моєю англійською.

Ольга розсміялася:

— У нашому житті бувають речі занадто складні, щоби пояснити їх будь-якою мовою.

Цкуру кивнув. Очевидно, вигадувати влучні вислови про життя — риса, притаманна чи не всім фінам. Можливо, до цього доклалася довга зима. Але Ольга має рацію. Ця проблема не залежить від мови. Напевно.

— Гаразд, то завтра я вас чекаю. Думаю, ви ще не перелаштувалися на тутешній час, та й надворі допізна ясно, тому багато людей скаржаться, що не можуть заснути. Я порадила б вам, про всяк випадок, замовити ранковий дзвінок.

Цкуру сказав, що так і зробить. Ольга закинула торбу на плече, рішучим кроком перетнула хол і вийшла з готелю. Дивилася постійно вперед, жодного разу не озирнувшись.

Цкуру зігнув картку з адресою і сховав у гаманець. Maпу запхав у кишеню. А тоді вийшов із готелю поблукати містом.

Принаймні він дізнався місцеперебування Ері. Вона там є. З чоловіком і двома маленькими діточками. Тепер питання в тому, чи вона його прийме. Адже вона може не захотіти його бачити, незважаючи на те, що для цього Цкуру сів у літак і перетнув Північне полярне коло. Це цілком імовірно. Синій казав, що саме Чорна першою стала на бік Білої у справі зґвалтування і вимагала викинути його з групи. Невідомо, що вона відчуває до нього після того, як Білу вбили, а група розпалася. Може, ворожість. Але в нього немає іншої ради, як поїхати і пересвідчитися.

На годиннику вже минула восьма. Але надворі, як і казала Ольга, вечоріти й не думало. Багато закладів іше працювали, а люди гуляли світлими вулицями, як в обід. У ресторанах говорили і сміялися, пили вино і пиво. Ходячи старовинними вулицями, вимошеними округлою бруківкою, Цкуру почув запах печеної риби. Пахло так, ніби печеною скумбрією в японській їдальні. Він відчув, що голодний. Ідучи на запах, звернув у вузеньку бокову вуличку, однак джерела аромату не знайшов. Поступово запах слабшав — і врешті десь розвіявся.

Цкуру вже перехотілося думати, де б поїсти. Зайшов у першу ж піцерію, сів за столик надворі і замовив холодний чай та піцу «Маргарита». Але Сара сміялася б... То ти сів у літак, пролетів півсвіту, аби вмоститися тут і з’їсти «Маргариту»? Але піца виявилася смачнішою, ніж він очікував. Видавалося, що її спекли у справжній печі; тоненька, хрумка й ароматно припалена.

Ця непретензійна піцерія була майже вщент заповнена сім’ями та молодими парами. Сиділи й студентські компанії. У руках тримали хто келих вина, хто кухоль пива. Багато з них курили цигарки. Наскільки Цкуру було видно, пив холодний чай та мовчки наминав піцу лише він. Жваво точилася гучна розмова, і все (так Цкуру здавалося) фінською мовою. Туристів видно не було, люди за столами, вочевидь, усі місцеві. У цей момент він врешті зрозумів, що опинився за кордоном, далеко за межами Японії. Зазвичай Цкуру і в Японії їв сам, тож теперішньою ситуацією не переймався. Але зараз він не просто сам. Він подвійно сам. Він чужинець, а всі навколо говорять незрозумілою йому мовою.

Це відчуття відокремленості трохи відрізнялося від того, яке він мав у Японії. «Непогано, — подумав Цкуру. — Подвійна самотність, або відокремленість, пов’язана з подвійним запереченням. Це абсолютно логічно, що він, чужинець, перебуває окремо. У цьому немає нічого надзвичайного». Від цієї думки йому стало затишно. Він там, де слід. Підкликавши офіціанта, Цкуру замовив келих червоного вина.

Трохи згодом у піцерії з’явився старий акордеоніст. Він був вбраний у зношену камізельку, на голові мав капелюх-панаму. З ним також був гостровухий пес. Звичними рухами старий прив’язав пса, мов коня, до вуличного стовпа, сам також до нього обперся і почав грати скандинавські народні пісні. Це була майстерна гра бувалого музики. Інколи співав. На замовлення виконав фінською «Не будь жорстокою» Елвіса Преслі. Чорний худий пес, не звертаючи уваги на людей, втупився в одну точку в небі, мовби згадував минуле. Навіть вухами не рухнув.

«У нашому житті бувають речі занадто складні, щоби пояснити їх будь-якою мовою», — сказала Ольга.

«І це правда, — думав Цкуру, попиваючи вино. — Складно пояснити не лише іншим. Складно пояснити навіть собі самому. Якщо все ж намагатимешся це зробити, десь з’явиться неправда. Хоч би там що було, завтра ситуація має проясніти. Слід лише зачекати. Якщо не проясніє, ну і нехай. Нема ради. Цкуру Тадзакі, якому бракує барви, так і житиме далі без неї. Ніхто інший від цього не страждатиме».

Цкуру згадав Сару. Її сукню кольору м’яти, її безтурботний сміх, те, як вона йшла, тримаючись за руку з тим чоловіком середніх літ. Але ці думки також його нікуди не вели. Людське серце, як нічний птах. Тихо на щось чекає, а коли дочекається, то летить до нього навпростець.

Цкуру заплющив очі і прислухався до музики акордеона. Його одноманітна мелодія пробивалася до нього крізь людський гамір. Як свист корабля в тумані, що майже губиться у щумі прибою.

Він випив лище половину вина і встав, залищивщи гроші на столі. Кинув у капелюх перед акордеоністом один євро і так само, як інші, проходячи повз пса, прив’язаного до стовпа, погладив його по голові. Пес ані ворухнувся, вдаючи, напевне, статуетку. Тоді Цкуру поволі рушив у бік готелю. Дорогою купив собі в кіоску мінеральну воду та докладнішу мапу Південної Фінляндії.

На алеї посеред широкого проспекту стояли кам’яні