Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

пролунав сигнал. Очевидно, тепер треба було залишити повідомлення. Цкуру нічого не сказав і поклав слухавку. За кілька хвилин передзвонив на цей номер іще раз, але все повторилося. Голос на відповідачі — це, мабуть, чоловік Чорної. Звісно, Цкуру нічого не зрозумів, однак голос звучав чітко й енергійно. Голос здорового чоловіка, який живе повним життям і якому нічого не бракує.

Цкуру сховав телефон до кишені. Його охопило недобре передчуття. Можливо, Чорної зараз у цьому помешканні нема. Вона має чоловіка і двох маленьких дітей. Зараз уже липень. Імовірно, що всією родиною вони відпочивають десь на Майорці, як припускала Сара.

Годинник показував половину сьомої. Офіс туристичної фірми, про який говорила Сара, певно, вже зачинений. Хоча спробувати не зашкодить. Цкуру знову витяг телефон із кишені й набрав номер офісу. Всупереч його очікуванням, там іще були люди.

Жіночий голос сказав щось фінською.

— Чи можу я поговорити з пані Ольгою? — спитав він англійською.

— Це я, — відповів жіночий голос чистою англійською.

Цкуру назвався і сказав, що він від Сари.

— Так, пане Тадзакі, Сара мені про вас говорила.

Цкуру пояснив, у чому річ. Він приїхав побачитися з товаришкою, але її домашній телефон на автовідповідачі, а повідомлення фінською він не розуміє.

— Ви зараз у готелі?

— Так, — відповів Цкуру.

— Я саме зачиняю офіс. Буду там за тридцять хвилин. Можемо зустрітися в холі?

Ольга виявилася блондинкою у вузьких джинсах і білій футболці з довгим рукавом. Ще, напевно, не мала тридцяти років. На зріст біля ста сімдесяти сантиметрів, повновида, з рум’янцем. Вона справляла враження дівчини із заможної селянської родини, яка виросла разом із добросердими ґелґотливими гусьми. Волосся зібране позаду, через плече висіла чорна лакована спортивна торба. Увійшла в хол широким кроком, із випростаною, як у поштаря, спиною.

Цкуру та Ольга потиснули руки і сіли на велику канапу в центрі холу.

Сара раніше неодноразово бувала в Гельсінкі, і щоразу вони працювали разом. Видавалося, що Ольга ставилася до Сари не лише як до бізнес-партнера, а й симпатизувала їй особисто.

— Ми вже давно не бачилися із Сарою. Що там у неї чувати? — спитала Ольга.

Цкуру відповів, що у неї все гаразд. Хоча має багато роботи і завжди в перельотах.

— Телефоном вона казала, що ви її близький друг.

Цкуру усміхнувся. «Близький друг», — повторив він подумки.

— Я постараюся вам допомогти. Тільки скажіть, — приязно мовила Ольга, глянувши йому у вічі.

— Дякую.

Цкуру відчув на собі уважне око екзаменатора, який вирішував, чи достойний він бути хлопцем Сари. «Добре було б отримати прохідний бал», — подумав він.

— Спробуймо прослухати повідомлення на автовідповідачі, — сказала Ольга.

Цкуру витяг телефон і набрав номер Чорної. За той час Ольга дістала з торби записник і тоненьку золотисту ручку й поклала їх на коліна. Коли пролунав сигнал виклику, Цкуру віддав телефон Ользі. Дівчина зосереджено прослухала повідомлення і швидко занотувала необхідну інформацію. Тоді поклала слухавку. «Розумна і компетентна дівчина, — подумав Цкуру. — Вони із Сарою, певно, добре ладнають».

— Так видається, що на автовідповідачі говорить її чоловік, — сказала Ольга. — Минулого тижня всією сім’єю вони виїхали з цієї квартири у свій літній будинок. Будуть там до середини серпня. Але вони залишили номер телефону літнього будинку.

— Це далеко?

Ольга похитала головою.

— Я не знаю, де це. Відомий лише номер телефону. Можна, напевно, подзвонити і запитати.

— Я був би дуже вдячним, якби ви це зробили. Тільки маю ще одне прохання, — сказав Цкуру. — Можете вивідати адресу, не говорячи, що це для мене? Я хотів би приїхати до неї без попередження.

В очах Ольги промайнула цікавість. Цкуру вирішив пояснити.

— Під час навчання у старшій школі ми дуже тісно дружили, але вже багато років не бачилися. Вона й гадки не має, що я міг приїхати, аби побачитися з нею. Я хотів би раптово з’явитися на порозі дому і здивувати її.

— Несподіванка! — вигукнула Ольга і звела над колінами долоні рук угору. — Має бути весело.

— Я також хотів би, аби вона зраділа.

— Вона була вашою дівчиною? — спитала Ольга.

Цкуру заперечливо похитав головою:

— Ні, це не так. І я, і вона належали до однієї компанії. Більше нічого. Проте ми всі дуже тісно дружили.

Ольга схилила голову.

— У старшій школі дружба не дається легко. У мене є одна товаришка. Ми й зараз часто бачимося і говоримо.

Цкуру кивнув.

— А ваша товаришка вийшла заміж за фіна і приїхала сюди. І ви довго не бачилися?

— Шістнадцять років.

Ольга потерла пучкою вказівного пальця біля скроні.

— Добре. Я спробую випитати адресу, не говорячи про вас. Щось зараз придумаю. Як звати вашу товаришку?

Цкуру на картці написав ім’я Чорної.

— А де ви вчилися у старшій школі?

— У Нагої, — відповів Цкуру.

Ольга знову взяла його телефон і набрала номер, названий у повідомленні на автовідповідачі. Після кількох гудків нарешті відповіли. Дівчина приязно почала розмову фінською мовою. Щось пояснила, її щось запитали. Вона знову стисло щось пояснила. Кілька разів вимовила ім’я Ері. Розмова трохи протривала, але врешті Ольга таки переконала співрозмовника, бо взяла до рук ручку і почала занотовувати. Тоді гречно подякувала і завершила розмову.

— Вдалося, — сказала вона.

— Дуже вам дякую.

— Прізвище чоловіка Гаатайнен. Звати Едвард. Він має літній будиночок на березі озера на околицях Гямеенлінни, де проводить літо. Це на північний захід від Гельсінкі. Звісно, дружина Ері і діти також там.

— Як вам вдалося стільки довідатися, не згадуючи про мене? — спитав Цкуру.

Ольга збиточно всміхнулася.

— Я трохи прибрехала. Представилася кур’єром «Федексу». Сказала, що для пані Ері прибув пакунок із Нагої, і спитала, куди його переслати. Слухавку взяв чоловік, але коли почув, у чому річ, одразу назвав адресу. Ось вона.

Із цими словами Ольга простягнула йому картку. Тоді піднялася і пішла до консьєржки — взяла мапу Південної Фінляндії. Розгорнувши її, позначила кульковою ручкою Гямеенлінну.

— Ось Гямеенлінна. Точне розташування їхнього літнього будинку подивимося в «Гуґлі». Зараз уже пізно, але завтра я вам роздрукую.

— А скільки туди добиратися?

— Біля ста кілометрів. Гадаю, що півтори години цілком вистачить. Туди навпростець веде швидкісна автомагістраль. До самого міста можна їхати й потягом,