Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

- Спасибі, - усміхнувся Мін, забираючи її в мене.   

- Поквапся.  

- Ти зі мною будеш?  

 Я вилетіла з ванної, почервонівши. Мін, здається, увімкнув воду в душі. Він, що вирішив повністю помитися?   

 У ванній Джи Мін проторчав досить довго. Довго для того, щоб я вся збожеволіла, розмірковуючи над тим, як його якнайшвидше випровадити з нашого будинку.  

- Ти вже прокинулася, - почула голос тітки і обернулася.  

- Так, - розгублено відповіла їй.  

- А твій друг?  

 Я кивнула головою.  

- Він у ванній?  

 Я знову кивнула головою, намагаючись зрозуміти, в якому настрої тітка. Вона, як завжди, здавалася втомленою, але ніяк не розсердженою.  

- Коли вийде, спускайтеся обидва вниз, - промовила вона.  

- Так, тітонько.  

 Вона пішла, нічого більше не сказавши. Я напружено видихнула.    

 Коли Мін, нарешті, закінчив «свої справи» у ванній, ми спустилися вниз. У ресторанчику нікого не було. Тітка ще не відкривала його. Побачивши Міна, вона розгубилася, намагалася на нього не дивитися. Тітка не злилася. Навпаки, їй було перед Міном за щось соромно. І до мене вона якось по-іншому стала ставитися.  

- Мі Ре, - бурчав десь дядько, - ти мене хочеш звести з розуму?  

 Він осікся, коли з'явився з-за рогу і побачив нас. Дядько глянув на Міна і замовк. Мені навіть здалося, що злякався.   

 Дядько мав жалюгідний вигляд: права рука до ліктя в гіпсі, на шиї ортопедичний комір. Мабуть, Мін пошкодив йому шийні хребці.  

- Чон Джи Мін, - промовив ввічливо й чемно дядько, і я не впізнала його голос. - Ти ще тут...  

- Пане Сон, - усміхнувся Мін, злегка кивнувши головою, вітаючи мого дядька. - Як ви почуваєтеся?  

- Я вже... Майже нічого не болить.   

 Що? Я мало не присіла від здивування. Це точно мій дядько? Я думала, він буде злитися, коли побачить Міна. Джіи Мін справді вчора поговорив із ними, і все гаразд?  Навіть якось не вірилося.  

- Ти голодний? - продовжував підлещуватися до Міна дядько, немов намагаючись загладити свою провину перед ним. - Поснідай із нами. Мі Ре. Чого ти стоїш? 

- Я не голодний, - відгукнувся Мін. - На щастя для вас я поїв.  

 Я здивовано глянула на нього.   

 А, ну так. Він же не буде їсти в незнайомих місцях. Але, чому «на щастя для вас»?  

- Не переживайте. Подбайте краще про свою племінницю. Я не буду їсти, але складу вам компанію, - усміхнувся Мін.  

 Усмішка Джи Міна викликала страдницьку посмішку дядька. Тітка почала накривати на стіл. Коли наша закусочна була закрита, ми їли там, а не у вітальні, як зазвичай. І цей ранок не став винятком.   

 Це був один із небагатьох випадків, коли ми снідали разом. Я маю на увазі мене, тітку Мі Ре і дядька Де Юна. За столом панувала напруга, і всім було ніяково. Усім, крім Джи Міна. Тітка допомагала дядькові, доглядаючи за ним, оскільки його права рука була в гіпсі, і йому важко було їсти лівою. Коли Мін спробував йому чимось допомогти, дядько трохи відсахнувся вбік, немов боявся, що хлопець його вдарить.   

- Мені дуже шкода, - вимовив Мін, дивлячись на те, як дядько намагається орудувати ложкою лівою рукою. - Але ви не залишили мені вибору.  

- Ні, - страдницьки й поспішно відгукнувся дядько. - Я напився вчора і... Ти, напевно, дуже злякалася, Джи Йон.  

 Я здивовано глянула на нього.  

- Вибач мені.  

 Судорожно проковтнула те, що жувала. Це був перший раз за все моє життя, коли я почула слова вибачення від дядька.  

- Я вже й не пам'ятаю, що говорив учора... Я не повинен був так чинити. Здається, я вдарив тебе. Ти для нас як донька...  

- Нічого, дядьку. Усе гаразд, - постаралася відповісти я, глянувши мигцем на Джи Міна.  

 Що він із моїм дядьком зробив? Мін йому не тільки руку зламав і ледь шию не скрутив?   

 Далі ми снідали мовчки. Все-таки було страшенно ніяково. Тільки Джи Мін здавався спокійним і розслабленим, немов це був його дім, і нічого не сталося вчора.   

- Твої батьки... - вимовила тітка і зупинилася на півслові. - Твоя мама не буде переживати, що тебе не було вдома?   

- Вона знає, де я. Не турбуйтеся.   

 Сніданок закінчився. Тітка встала і почала прибирати зі столу. Це означало, що нам із Міном можна було піти.  Я допомогла з брудним посудом.   

 Тітка виглядала сумною.   

- Де Юн тебе вдарив? - запитала вона, коли ми опинилися на кухні тільки вдвох. - Учора. Твій друг сказав, що злякався за тебе і кинувся тебе захищати.  

- Так.   

- Де Юн так розлютився, коли дізнався про цього хлопця. Як Джи Мін опинився у твоїй кімнаті? У будинок ніхто, крім тебе, не заходив.