Жоель Діккер - Правда про справу Гаррі Квеберта

для нас цілою пригодою, ми завжди знаходили, як там розважитися. Почувалися дорослими жінками. А потім мені закортіло покататися у човні зі своїм хлопцем, а їй… Знаєте, я вже тоді здогадувалася, що вона зустрічається зі старшим чоловіком. Кілька разів Нола про це обмовилася.

— Тобто ви знали про неї й Гаррі Квеберта…

У неї вирвалося:

— О боже, та де там!

— Де там? Ви ж допіру сказали, що Нола зустрічалася зі старшим од неї чоловіком.

Зависло гнітюче мовчання. Я зрозумів, що Ненсі щось знає, та не хоче казати.

— Хто був той чоловік? — запитав я. — Це не Гаррі Квеберт? Пані Геттевей, я розумію, ви мене не знаєте, а я вдерся і змушую вас порпатися в спогадах. Якби мав більше часу, то поводився б інакше. Та часу геть нема: Гаррі Квеберт пропадає у в’язниці, а я певен, що він не вбивав Ноли. Тож якщо ви знаєте хоч щось, що може мені допомогти, ви повинні це сказати.

— Про Гаррі я нічого не знала. Нола жодного разу мені не казала. Я про все довідалася з телевізора десять днів тому, як і всі… Та вона згадувала про іншого чоловіка. Авжеж, я знала, що в неї був зв’язок із набагато старшим чоловіком. Але то був не Гаррі Квеберт.

Я своїм вухам не повірив.

— А коли це було?

— Не пам’ятаю вже всіх подробиць, забагато часу минуло, та можу точно вам сказати: влітку сімдесят п’ятого, того літа, коли сюди приїхав Гаррі Квеберт, у Ноли були стосунки з сорокарічним чоловіком.

— Сорокарічним? А імені його не пам’ятаєте?

— Це ім’я нелегко забути. Елайджа Стерн, один із найзаможніших людей у Нью-Гемпширі.

— Елайджа Стерн?

— Так. Нола казала, він змушував її роздягатися, слухатися його, дозволяти робити все, що йому заманеться. Вона повинна була їздити до нього в Конкорд. Стерн посилав свого помічника, дуже дивного чолов’ягу на ім’я Лютер Калеб. Він приїздив по неї в Аврору й возив до Стерна. Знаю, бо бачила все це на власні очі.

23. Поліційне розслідування

— Гаррі, як дізнатися, що в тебе завжди вистачить сили писати книжки?

— В одних сила є, в інших нема. У вас буде, Маркусе. Буде, я знаю.

— Чому ви так певні цього?

— Бо воно у вас всередині. Як недуга. Письменницька недуга, Маркусе, це не тоді, коли вже не можеш писати, а коли більше не хочеш, але зупинитися вже не годен.

Зі «Справи Гаррі Квеберта»

П’ятниця, 27 червня 2008 року. Пів на восьму ранку. Я чекаю сержанта Перрі Ґегаловуда. Справа ця розпочалася десять днів тому, але мені здається, що минули вже цілі місяці. Як на мене, містечко Аврора приховує дивні речі, люди насправді знають більше, ніж промовляють уголос. Необхідно з’ясувати, чому всі мовчать… Учора ввечері я знову знайшов такого ж листа: «Ґольдмане, повертайся додому». Хтось грає на моїх нервах.

Цікаво, що скаже Ґегаловуд про моє відкриття щодо Елайджі Стерна. Я розшукав про нього інформацію в інтернеті: останній спадкоємець фінансової імперії, успішно орудує нею. Народився 1933 року в Конкорді, там і живе. Зараз йому сімдесят п'ять.

Я писав ці рядки в Конкорді, чекаючи на Ґегаловуда за столом у коридорі Головного управління поліції штату. Від цього діла мене раптом відірвав гучний сержантів бас.

— Письменнику, а ви що тут робите?

— Сержанте, я розкопав приголомшливі речі. Мушу вам про них розповісти.

Він відчинив двері свого кабінету, поставив шклянку з кавою на журнальний столик, кинув піджак на стілець і підняв штору. Потім, не відволікаючись від своїх справ, буркнув:

— Знаєте, могли і зателефонувати. Культурні люди спершу телефонують. Ми б домовилися про зустріч, і ви прийшли б тоді, коли нам зручно обом. Зазвичай це робиться так.

Я одним духом випалив:

— У Ноли був коханець, Елайджа Стерн. Під час зв’язку з Нолою Гаррі отримував анонімні листи, отже, хтось знав про це.

Він приголомшено глянув на мене.

— І де ж ви це виколупали, дідько б вас ухопив?

— Кажу ж вам, я здійснюю власне розслідування.

Він відразу ж скорчив невдоволену гримасу.

— Ви вже набридли мені, письменнику, як гірка редька. Все слідство мені перековбасили.