Жоель Діккер - Правда про справу Гаррі Квеберта

людям було вже під п’ятдесят, та я не міг нічого від них домогтися, крім дитячих спогадів, що для розслідування не становили особливого інтересу. Аж ось я втямив, що знаю одне прізвище: Ненсі Геттевей. Та, що, за словами Гаррі, забезпечувала Нолі алібі під час їхньої мандрівки до Рокленда.

За словами Пінкаса, Ненсі мала крамничку для рукоділля в промисловому комплексі на виїзді з міста в бік Массачусетса. Вперше я подався туди в четвер, 26 червня 2008 року. Красива крамниця з яскравою вітриною, затиснута поміж шинком і магазином залізних товарів. Усередині я побачив п’ятдесятирічну жінку; в її коротко стриженому волоссі проглядала сивина. Вона сиділа за столом, в окулярах для читання, і приязно зі мною поздоровкалася.

— Перепрошую, ви Ненсі Геттевей? — запитав я.

— Та я, — відказала вона, підводячись із-за столу. — Ми знайомі? Я вас, здається, десь бачила.

— Я Маркус Ґольдман…

— Письменник, — урвала вона мене. — Тепер згадала. Кажуть, ви розпитуєте про Нолу.

Вона була насторожена. Втім, намагаючись поводитися невимушено, докинула:

— Гадаю, рукоділля вас не цікавить.

— Ваша правда. Мене цікавить смерть Ноли Келлерґан.

— А я тут при чім?

— Якщо не помиляюся, ви були її близька подруга. У п’ятнадцять років.

— Хто це вам сказав?

— Гаррі Квеберт.

Вона підвелася і рішуче попрямувала до дверей. Я вже подумав, ця жінка зараз витурить мене, та вона повісила на вітрині табличку «Зачинено» і накинула защіпку. Потім обернулася до мене і запитала:

— Яку ви каву п’єте, пане Ґольдмане?

Ми просиділи в службовому приміщенні понад годину. То була та сама Ненсі, Нолина подруга, що про неї розповідав Гаррі. Вона не вийшла заміж і зберегла дівоче прізвище.

— Ви ніколи не покидали Аврори? — запитав я.

— Ніколи. Надто вже я люблю це містечко. Як ви мене знайшли?

— За допомогою інтернету. Інтернет робить справжні дива.

Вона кивнула.

— То що ж ви хочете взнати, пане Ґольдмане?

— Називайте мене Маркусом. Я хочу, щоб хтось розповів мені про Нолу.

Вона всміхнулася.

— Ми з нею навчалися в одному класі й здружилися відразу, як вона перебралася до Аврори. Мешкали майже поруч, на Террас-авеню, й вона частенько приходила до мене. Казала, що їй подобається бувати у мене вдома, бо в нас нормальна родина.

— Нормальна? Що ви маєте на увазі?

— Гадаю, ви бачили отця Келлерґана…

— Так.

— Він досить суворий чоловік. Дивно, що в нього була така донька, розумна, ніжна, привітна і сміхотлива.

— Дивно, що ви так відгукуєтеся про отця Келлерґана, панно Геттевей. Я бачився з ним декілька днів тому, і він видався мені радше м’яким чоловіком.

— Він може справляти таке враження. Принаймні на людях. Казали, в Алабамі він просто дива чинив, то його покликали на допомогу, бо парафія Сен-Джеймс геть занепала. І справді, щойно він очолив її, як по неділях у храмі стало повнісінько людей. А щодо іншого… хтозна, що коїлося в домі Келлерґанів.

— Що ви хочете сказати?

— Нолу били.

— Що?

Випадок, про який мені розповіла Ненсі Геттевей, стався, за моїми підрахунками, в понеділок, 7 липня 1975 року, тобто тоді, коли Гаррі відштовхнув від себе Нолу.

Понеділок 7 липня 1975 року

Почалися канікули. Була гожа днина, і Ненсі зайшла по Нолу, щоб разом піти на пляж. На Террас-авеню Нола раптом запитала:

— Скажи, Ненсі, як вважаєш, я капосне дівчисько?

— Капосне дівчисько? Ні! Жах та й годі! Чому ти питаєш?

— Бо мені вдома кажуть, що я капосне дівчисько.

— Що? Чому тобі так кажуть?

— Пусте. Де будемо купатися?

— На Ґранд-біч. Ноло, чому тобі таке кажуть?

— Може, так воно і є. Либонь, через той випадок в Алабамі.

— В Алабамі? А що там сталося?

— Та дрібниця.

— Ноло, ти якась зажурена.

— Мені сумно.

— Сумно? Таж вакації зараз! Як можна сумувати на канікулах?

— Це непросто, Ненсі.

— У тебе неприємності? Розкажи мені!

— Я закохана в чоловіка, який не кохає мене.

— В кого?

— Не хочу говорити про нього.

— Це Коді, отой старшокласник, що залицявся до тебе? Я так і думала, що він тобі подобається! І як воно, зустрічатись зі старшокласником? Але ж він дурник, хіба ні? Він безнадійний дурень! Знаєш, він такий пишний лише тому, що в баскетбольній команді! Це ти з ним їздила в суботу?

— Ні.

— То з ким? Скажи, прошу тебе. Ви вже переспали? Ти взагалі спала з хлопцем?

— Ні! Ти з глузду з’їхала? Я бережу себе для коханого.

— А з ким ти була в суботу?

— З трохи старшим чоловіком. Та це несуттєво. Він усе одно ніколи не полюбить мене. Мене вже ніхто ніколи не покохає.

Вони прийшли на Ґранд-біч. Берег там був не дуже мальовничий, але завжди безлюдний. Та головне, після відпливу, коли океан відступав на три метри, поміж скелями залишалися природні басейни, нагріті сонцем. Вони полюбляли ніжитися в них; там вода набагато тепліша, ніж в океані. На березі нікого не було, тож вони не ховалися, надягаючи купальники, й Ненсі помітила в Ноли синці на грудях.

— Ноло, який жах! Що це таке?

Нола затулила долонями груди.

— Не дивися!

— Таж я бачила! В тебе рубці…

— Дрібниці.

— Ох, не дрібниці! Що це?

— Мене мама відлупцювала в суботу.

— Що? Не мели дурниць…

— Ні, правда! Це вона мені каже, що я бридке дівчисько.

— Та що ти оце кажеш!

— Це правда! Чому ніхто мені не вірить!

Ненсі не ризикнула більше допитуватися й змінила тему. Викупавшись, вони пішли до неї додому. Ненсі взяла у ванній материн цілющий бальзам і змастила понівечені груди подруги.

— Ноло, щодо твоєї матері… — сказала вона. — Здається, тобі треба з кимсь поговорити. У школі, наприклад, з пані Сендерс, медсестрою…

— Забудь про це, Ненсі, прошу тебе…

*

Згадуючи своє останнє літо з Нолою, Ненсі аж заплакала. — А що сталося в Алабамі? — запитав я.

— Хтозна. Я так ніколи й не довідалася про це. Нола не розповіла.

— Це якось пов’язано з їхнім від’їздом?

— Не знаю. Мені дуже хотілося б допомогти вам, але я й справді не знаю.

— А ці любовні проблеми… Ви знаєте, хто то був?

— Ні.

Я здогадувався, що це пов’язано з Гаррі, та мав упевнитися, що й вона це знає.

— Але ж ви знали, що в неї хтось є. Якщо не помиляюся, тоді ви забезпечували одна одній алібі, щоб зустрітися з хлопцями.

Вона всміхнулася.

— Бачу, ви добряче обізнаний… Спершу ми змовлялися, щоб гайнути на день до Конкорда. Поїздки до Конкорда були